«Мистецтво допомагає мені зрозуміти, як звучить світ»

Картини й фотографії тернополянки, яка не чує майже від народження, сповнені життя та ритму

Ілона Кава живе у світі, куди нема доступу звукам. Вона не обернеться, якщо її гукнути по-імені, не засміється у відповідь на жарт. Голоси, сміх, музика, спів птахів – усього цього життя дівчини позбавлене. Але сама Ілона не почувається обділеною. Наперекір долі, кожен день вона зустрічає з усмішкою, оскільки оптиміст за вдачею і звикла вірити у краще.

Своє бачення світу дівчина передає за допомогою мистецтва – універсальної мови спілкування, яка не знає меж. Її фотографії, зроблені звичайною «мильничкою», часто перемагали на конкурсах. Ще одне захоплення дівчини – живопис, який вона має змогу вдосконалювати на факультеті дизайну в тернопільському коледжі університету «Україна». Вищих навчальних закладів, де були б спеціальні умови для нечуючих, у місті немає. Тож ставши студенткою, Ілона влаштувала своєрідний експеримент і для себе, і для викладачів.

Навчилася говорити, не чуючи слів

Про те, як доньці вдалося перебороти непрості обставини, розповіла її мама Світлана Іванівна. Ілона в родині єдина не чує. На першому місяці життя дівчинка перехворіла грипом і через ускладнення втратила слух. Коли в Києві лікарі повідомили батькам остаточний вердикт, це було справжнім шоком.

– За тиждень я була сива, як молоко, але розуміла, що рук опускати не можна, – зауважує пані Світлана. – Найголовнішим було зробити так, аби донька не почувалася неповноцінною. У лікарні мені пояснили, як займатися з такими дітьми. Глухі рідко розмовляють, їм складно і зазвичай вони соромляться неправильної вимови. Ми з нею комплекси перебороли. До трьох років Ілона вже знала алфавіт: я показувала, як потрібно вимовляти літери, а вона відчувала потік повітря і повторювала за мною. Окремі звуки їй дуже важко давалися. Сьогодні через специфічний акцент люди, які вперше бачать Ілону, навіть думають, що вона приїхала з-за кордону.

Спілкується з глухими зі всього світу

Своїх співрозмовників дівчина не чує, але вона навчилася зчитувати інформацію з губ. У неї багато друзів, завдяки інтернету тернополянка познайомилася з глухими із різних країн світу. З ними «розмовляє» по скайпу за допомогою жестів. У кожному регіоні ця мова, як і будь-яка інша, має свої «діалекти», але це не стає на заваді спілкуванню. Набагато важче подолати перешкоди й стереотипи у суспільстві.

– Ілона часто зустрічається з друзями зі школи для слабочуючих, де навчалася, – розповідає мама дівчини. – Глухі діти дуже добрі, неозлоблені. На жаль, їм важко влаштуватися у житті. Багато однокласників доньки здобули професії: хлопці вивчилися на автомеханіків, дівчатка – на перукарів, але роботи знайти не можуть. Суспільство досі сприймає таких людей з певним упередженням. Пригадую, коли Ілона була ще ученицею, до них приїжджали глухі діти з Вроцлава. У Польщі вони відвідували спецклас у звичайній школі, а тут у транспорті на них дивилися, як на людей з іншої планети. Якби в нас, і не лише на папері, створили умови для такого спільного навчання, це було би корисно усім. Діти знали б, що треба допомогти. А не дивилися, наприклад, як їх одноліток у візку намагається подолати сходинку чи поріг.

Завдяки творчості Ілона поєднує часто такі різні світи. У неї є цілі серії світлин, присвячені людям, які не чують. Хоча вона не надає переваги якійсь певній тематиці, однаково любить фотографувати і тварин, і пейзажі чи натюрморти. Сюжети, каже дівчина, виникають  спонтанно, у неї власне бачення того чи іншого образу.

Мову мистецва дівчина освоювала в художній школі, а згодом мама привела її у фотостудію в Тернополі. Ілона з радістю поспішала на заняття й ніколи не скаржилася, вона бачила, що зусилля не даремні. Її картини й фотографії повні життя, а ще – звуків. Ці роботи дуже ритмічні та музикальні. Важко повірити, що вони створені людиною, яка не чує майже від народження. Можливо, тому, що саме у своїй творчості Ілона намагається розібратися, що таке звук. Зізнається: мистецтво допомагає їй зрозуміти, як звучить світ.

Мріє про мандри і… слуховий апарат

Недавно здійснилася одна з мрій дівчини – батьки та молодший брат подарували їй новий фотоапарат. Ілона вірить, що колись на її світлинах з’являться різні країни світу, їхні культури. Особливо хоче побувати в італійському місті Тревізо, де є велика спільнота глухих людей. З багатьма із них вона теж спілкується в інтернеті.

Родина Ілони зараз переживає не найкращі часи – її батько переніс інсульт, і фінансові можливості не дозволяють втілити мрії в життя. Є серед них і буденні на перший погляд, але дуже важливі, як-от про слуховий апарат. Той, що був, зламався, новий же цифровий пристрій коштує чималі гроші. А з його допомогою дівчина змогла б розрізняти шум на вулиці – наприклад, коли поряд проїжджає автомобіль.

Ілона сподівається, що її творчість не лише приноситиме задоволення, але й допомагатиме у житті. Головне, вважає, робити щось для здійснення задумів, адже під лежачий камінь вода не тече.

Сьогодні більшість часу Ілона присвячує заняттям у коледжі. Її дуже тепло прийняли студенти та педагоги, хоча спершу й переживала, чи вдасться знайти з усіма спільну мову. А коли випадає вільна хвилина, бере фотоапарат і продовжує свої маленькі мандри. Світ навколо вартує того, щоб зберегти кожну його мить, переконана Ілона. Своїм мистецтвом вона хоче допомогти людям відшукати мир і гармонію з самими собою та життям навколо.

Антоніна БРИК.