У Тернополі в межах Мандрівного фестивалю документального кіно про права дюдини “Docudays UA” відбувся літературний вечір «Біль втрати і світло надії» – подія, створена для тих, хто пережив втрату, хто досі шукає сили жити далі, і хто вірить, що навіть після найтемніших днів з’являється світло.
Захід зібрав людей, яких об’єднує спільний досвід: втрати, зруйновані домівки, довгі місяці очікування та надія, яка попри все не зникає. Учасники ділилися власними історіями, читали поезії та прозу, що народилися з болю, але несуть у собі силу й тепло.
Організатори присвятили цей захід Віталію Юськевичу. Його дівчина Юля стала однією з організаторок та на сцені зачитала листа, який був із Віталієм до останньої миті.
Нагадаємо: Віталій Юськевич, був випускником магістратури факультету прикладних інформаційних технологій та електроінженерії Тернопільського національного технічного університету.
У мирному житті Віталій займався мистецтвом, був знаним звукорежисером. Колеги та друзі згадують Віталія, як працьовитого та глибоко захопленого своєю справою професіонала. У 2024-му Віталій вступив до лав Збройних Сил України. Служив електриком-мотористом у відділенні безпілотних авіаційних комплексів.
Герой вважався зниклим безвісти з 14 вересня 2025 року. Та підтвердилась інформація, що він загинув, виконуючи бойове завдання біля населеного пункту Родинське на Донеччині. Віталі було лише 32 роки.
На події також були авторки книги «Жити попри все» Марина Супрун, Людмила Біленька та Галина Тищенко, які презентували свою книжку та поділилися з відвідувачами особистими історіями, що стали основою видання.
Особливою частиною заходу стала виставка «Мальви» тернопільського фотохудожника Максима Огородника. Батько Максима зник безвісти на цій страшній війні, і через свої роботи митець показує: попри все ми не здаємося. У кожне полотно він вклав біль, тривогу та водночас світлу надію.
Під час відкритого мікрофона виступив Андрій Мєдвєдєв, білоруський правозахисник та журналіст, який поділився власним досвідом та розповів історії білоруських військових, що вступили до лав ЗСУ. А родзинкою дійства став гурт ветеранів «Сталь».
Вечір став простором підтримки та взаємного розуміння. Тут звучали слова, які неможливо вимовити у повсякденному житті, але які так важливо чути тим, хто проходить свій шлях крізь втрату. Атмосфера зустрічі була щирою, світлою й водночас глибоко емоційною.
Такі події потрібні, бо вони нагадують – ми не самі. Поруч є ті, хто відчуває схоже. А значить, поруч є і надія.
Тетяна МАКОГОН.
P.S.
Підбиваючи підсумки, хочеться сказати що захід був надзвичайно емоційним й з нього організатори змогли передати 2743 гривні на збір для реабілітації ветеранів звільнених з полону.