Те, що пісенна, ми знаємо із часів неповторних «Сябрів» і «Піснярів». Те, що постраждала у воєнні часи, знаємо з історії. Те, що на піщаних, далеко не чорноземних, грунтах вирощує прекрасні врожаї картоплі, знаю із власного досвіду, коли у далекі 1972-1974 роки служив в армії і разом із солдатами-ракетниками збирав бульбу для дивізіону. А яка ж ти сьогодні, сусідко?
Автобус із українськими журналістами десь годину простояв на білоруському кордоні, а потім ідеальними дорогами взяв курс на Брест. Про Брестську фортецю чули усі і багато. Нас вразило інше: тротуари всюди викладені плиткою, але однаковою, і ніде ми не бачили, щоб десь вона тріснула, надщербилася. Не побачили й недопалків, пластикових чи розбитих скляних пляшок. Одразу ж стали порівнювати білоруський обласний центр із нашими. Порівняння, зрозуміло, не на нашу користь. М’яко кажучи, хвалитися нашим градоначальникам немає чим.
Втім, я дещо «високо» взяв. Візьмемо звичайний районний центр Волковиськ, яким уже 7 років керує Михайло Ситько. Район і сільськогосподарський, і промисловий. Він поступово переводить опалення із газу на вугілля. Але що цікаво: за 20 років створено 4 нових підприємства. Усього-на-всього. Бо всі працювали і працюють. А в нас скільки?
Здавалося б, привезли нас і на звичайний завод. Аж ні. Підприємство «Беллакт» – єдине у Білорусі, де виробляють продукти дитячого харчування. Лише одна, але дуже суттєва деталь: у 2006 році президент республіки підписав указ про продовження програми «Діти Білорусі». А що ж представляє собою нинішній «Беллакт»? Його генеральний директор Олександр Яроцький навів ось такі цифри: підприємство працює 40 років без перерви, на виробництві зайнято 1200 чоловік, зарплата рядових працівників – 500 доларів, за добу тут переробляють 700 тонн молока, продукцію експортують у 10 країн світу, у тому числі й в Україну. Сухе молоко «дійшло» аж до Венесуели. До речі, експорт складає 40 відсотків виготовленої продукції.
І ще цікава новинка. 60% акцій викупив Гродненський облвиконком.
– Як це викупив? Може, забрав акції підприємства,- запитали ми у гендиректора.
– Ні, облвиконком запропонував нашим працівникам нормальну ціну і хто хотів, то продав акції.
Я вважаю, що ніякі слова не замінять статистики. Так ось: минулорічний оборот «Беллакту» становить 143 млн. доларів, у тому ж 2012 році на модернізацію виробництва спрямовано понад 13 млн. доларів.
Молоко надходить сюди із екологічно чистих районів, які неподалік «Беловежской пущи». Закупляють його по 3 гривні за літр (бажано порівняти із нашими цінами). «Беллакт» має свою ферму, де утримується 780 корів. Я не хочу описувати побачене, пропоную лишень глянути на ці знімки, на яких зафіксована ідеальна чистота і науково сучасне виробництво. Торік від кожної корови тут надоїли більше 5-ти тисяч літрів молока, цьогоріч планують отримати не менше 6 тисяч. А корови продуктивно використовують лише 2,5 роки і – на м’ясо.
Базарних цін на продукти дитячого харчування нема – їх встановлює і регулює уряд. А ось чого не регулює, так це соціального захисту працівників. Справді, а навіщо його регулювати, якщо торік додатково на оздоровлення та лікування кожного працівника «Беллакту» виділено по тисячі доларів, якщо тут діють фізкультурно-оздоровчий комплекс, туристична база, якщо надається безкоштовна позика на житло (!). На цей раз порівнювати не треба, бо немає що.
Зацікавила нас і така деталь. Підприємство дуже тісно співпрацює із навчальними закладами, які готують спеціалістів для села. Керівники «Беллакту» часто бувають на екзаменаційних сесіях, приглядаються до студентів, запрошують їх на практику, потім на роботу, забезпечують гуртожитком.
Між іншим, вздовж сільських доріг, де ми їхали, на нових вулицях зведені гарненькі хати, пофарбовані в один колір. У них живуть чи житимуть молоді спеціалісти. А великих «бізнесових» будівель, як у нас, ми ніде не бачили. Коментарі тут зайві.
Побували ми і в музеї імені Багратіона, в інших файних закладах. У час, коли кінофікація вимирає, там відтворюється вона і оптимізується. Уявіть собі: звичайний будинок культури пропонує вам окуляри і ви дивитеся фільм у форматі Д-3. Фрагмент бойовика. Здається, що зараз нас знищать. Але ні, ми залишилися живими і – їдемо далі.
Коли виїздили із Волковиського району, на кордоні із іншим районом нас співочо зустрів художній колектив, який прекрасно виконав «Червону руту».
Вздовж дороги, де зібрали врожай, – лежали солом’яні тюки. Як потім нас поінформували, тваринництво розвивається у республіці завдяки рослинництву: є корми – комусь треба їх їсти. Ось тому Олександр Лукашенко запропонував кожному сільгоспгосподарству звести ферму на 800 голів.
А ось і Гродно. Обласний центр. Рясний білоруський дощ «привів» нас на фабрику, яка виготовляє колготи. Насамперед представники нашої делегації, тобто жінки, одразу впізнали вироби. Так ось: на фабриці працює 3000 жінок. Звичайно, усі вони в навушниках, бо всюди шумить. У який би цех не зайшли – кипить робота. Середня зарплата тут – 700 доларів у місяць.
Після гостинного об’їзду нас зустрічає губернатор Гродненської області Семен Шапіров. Відверта розмова, надзвичайно відверті відповіді.
– Ми побували у Волковиському районі, він найкращий у вас?
– Ні, це середняк. Хотів би наголосити на іншому: для нас головне завдання полягає в тому, щоб кожну людину забезпечити роботою. За статистикою, у нас 0,5 % безробітних. Хто вони? Переважно ті, що все мають, але перетинають кордони із Польщею чи Прибалтикою, привозять звідти сигарети, продають їх тут і не платять мита.
– Ось довкола сіл височіють солом’яні тюки. Вони говорять і про врожайність?
– Звичайно. У середньому ми збираємо до 50 центнерів зерна із гектара, а наші провідні господарства мають і 80 і 100 центнерів із гектара.
Знову думаю, що коментарі тут зайві.
Насамкінець кілька слів про наших колег-журналістів. У волковиській районній газеті «Наш час» працює 17 чоловік. Із початку року жодного рубля дотації у засновників вона не брала. Має власне двоповерхове приміщення, «відбивається» від реклами. У середньому вона займає 9 сторінок із 20. Багато реклами друкує й обласна газета «Гродненская правда», яка розташована у чотириповерховому приміщенні. Воно – на балансі редакції. Ми дивувалися: звідки стільки оголошень? Елементарна відповідь: усе працює – значить має рекламуватися.
Залишали ми нашу сусідку із гарним настроєм. Голова Національної спілки журналістів України Олег Наливайко запросив наших колег-сябрів до нас у гості.
То ж, до зустрічі, сябри!
Микола Ротман, заслужений журналіст України.
