Професор Василь Ященко з Тернополя побував за проросійськими барикадами у Донецьку – там, де розшматовують Україну
Сепаратисти у столиці Донбасу не вгамовуються. Тиждень тому проросійські активісти зайняли будівлю Донецької облдержадміністрації й обласної ради, проголосили Донецьку народну республіку і попросили у Путіна «захисту» від «нелегітимної» київської влади. Що ж насправді відбувається у шахтарському краї? Про це – у репортажі Василя Ященка, який вирішив особисто відвідати буремний Донецьк, спеціально для «Нашого ДНЯ».
Передбачав події в Донецьку показати виключно в діалогах між мітингувальниками. А читач хай сам робить висновки. І ось у результаті свого добровільного відрядження дійшов такої думки: суть усіх розмов сепаратистів (здебільшого, під градусом) зводиться до декількох тез: владу в Україні захопили бандерівські фашисти; населення в Україні чекає єднання з Росією; брехні з Києва не вірити, правда в Росії.
Діалоги вирішив подати з максимальним наближенням до оригіналу, замість нецензурщини ставити три крапки (…) Однак зрозумів, що в такому форматі «змістовних» розмов публікація матиме незавершений вигляд, тому згодом змушений буду висловити свої спостереження та власний аналіз почутого. Забігаючи наперед, скажу: все що не зміг зробити Янукович в листопаді-лютому з допомогою Путіна, тепер робить сам Путін за допомогою армії, тотальної дезінформації і тотальної істерії росіян з елементами шизофренії. Це гірка правда про тих, кого бачив і чув на мітингу сепаратистів біля будівлі ОДА в Донецьку.
– Ты – наш?
– А ты? – запитав я.
– Я свой!
– Я тем более, – підтверджую, щоб увійти в довіру. – Вот удостверения офицера запаса СССР, вот теплые вещи, вот – чтоб согрется ночью…
– Это правильно. Ночью нас не густо.
– Петр, – він подав руку. – Давай за знакомство.
– Не против, – жвавішаю, відкупорюючи пляшку (за допомогою неї та Петра мене пропустили за баррикаду сепаратистів).
– Ми не будем спрашивать бендеровцев, как нам жить. Хотим жить в России.
– И я хочу, – показово підтримую співрозмовника.
– Вот. Мы все хотим. Россия – это сила, порядок такой… Ни один фашист не тявкнет.
– И здесь не тявкнет! – підтримую подібний тон розмови.
– Молодец, старик! Фашистов надо стрелять. Они трусы и всегда ими были. Степь ставит на каждом человеке свой знак: ты человек или г…о. Вони львовской сюда не пропустим.
– Понимаешь, – продовжував він, – их натаскивают и пичкают агенты из Штатов. Они женились на западенских подстилках, завели семъи, сыпят баксами, создают Запад, в Европу зовут. Какая, на…, Европа? Свое любить надо!
– Не умею я говорить по-бендеровски. Не хочу унижаться и подстраеваться. По-русски говоришь «кофе» и чувствуешь сразу крепкий запах. А у хохлов это «кава». Болотом пахнет. Или сказал «водка», и ток тебя всего пощипывает. Во Львове «горилка», и сразу пропадает желание налить и пить. Русских весь мир уважает. А они свою мову навязывают. Вот вам, …, – права рука Петра згинається в лікті, ліва рішуче лягає навпоперек.
Діалоги продовжуються у подібному тоні…
– Мужики, мы на них ложили, ложим, и всегда будем ложить.
– Ти не каркай и стой на месте столько, сколько надо.Денюжку взял, жрать дают. Вот, человек угощает. Папаша, ты, тово, как считаешь, Путин вобъет крепкий гвоздь в задницу Америки, а Обаме в ж…у? Россия, б…, страна первая в мире. Завтра-послезавтра мы эту мразь киевскую вышвернем. Команда будет, и по команде в Донецке остановятся БТР.
– Да в здании наши ребята! Они пойдут до конца. Это приказ. И милиция наша, из русских. А те, которые придут воевать, не дураки под пули лезть. И мы не зря стоим.
– Они тянут время на переговорах. Райцентры еще не с нами. А это крупные города. Какая, б…, республика без них. Нам лишнее время кстати.
– Не будет, б…, Путин боятся обам разных и европ, на … , пусть его боятся. Вся страна обожает Путина. Когда такое было?
– Понял, голова! Раскинь мозгой своей. Это тебе не Яценюк, еврей хренов, не Турчинов педераст, не Янукович жадный. Путин – ум. Поэтому вся Россия з ним.
– Не для того все начиналось, чтобы, на…, мы кого-то просили. Нас надо спрашивать. Я стрелять хочу. Еще как хочу. Дадут два рожка, два использую. Три – еще лучше. Бендеровцам и хохлам только на пользу пойдет. Врагов России, на …, к стенке. Иначе не поймут.
– Мужики, в какое время живем. Россия растет! Начинать бы…
– Ты, б…, трепатся перестань. Когда начнется? Когда бабы сюда придут, тогда и начнется. Усек?! Это тот случай, когда они как защита очень нужны…
В Україні не захотіли стати своїми, для Росії – давно чужі
На Майдані в Києві я був три рази. Останній – коли травматичними гумовими кулями стріляли на Грушевського в очі протестувальникам. Однак у телекоментарях іменувати сходку в Донецьку «проросійськими активістами» чи також «протестувальниками» – нечесно й цинічно по відношенню до загиблих у Києві. Тут буденно заклопотані обличчя – там були просвітлені лиця. Тут нецензурщина наскрізь пронизала думки, людей, повітря, простір. Там панували молитва та гідність. Проте ззовні подібність величезна: шини, намети, скупчення людей, розпорядження, зосередженість. Необізнаному глядачеві впадає у вічі тільки форма громадського спротиву, а не його зміст. На це і розрахована путінська пропаганда. А коли вухо вловлює знайомі слова: самооборона, адмінбудівлі й активісти – утверджується паралель, що громада відстоює свої права. Тільки в Києві – це «бендеровцы», «иностранное агенты», «фашисты», а «здесь – народ Донбасса».
Насправді народ Донбасу в ці дні посірів. Він не тільки розгублений, але й укрився печаттю злості та невпевненості. Перед ОДА в Донецьку немає студентів, творчих людей, інтелектуалів гуманітарного та технічного напрямків. Є конгломерат людської маси політично агресивних індивідів, зібраних, як на мене, з різних верств регіону. Що характеризує особистість? Мовний інтелект, значимий предмет розмови, який розкриває цінності людини, її потреби. У спілкуванні з донецьким загалом я оглух від матюків та навали грубих, неоковирних слів. Однак категорія таких громадян в Україні є найефективнішим інструментом для дій Путіна. Російський президент, дріб’язковий і нетерпимий у морально-політичній площині, – підступний і небезпечний у військово- політичній. Він оперує високими національними поняттями, вкладаючи в них імперський зміст, і ця суттєва грань в очах російських мас робить його достойним і величним, а їх – маленькими, але корисними гвинтиками у путінських амбіціях. Можна висловитися і так: росіян поза Кремлем для Путіна не існує, а в розумінні їх самих самих Кремль і Путін – то найнадійніший і наміцніший вузол Росії.
Не сумніваюся, що росіяни за межами власної країни ще більше йому чужі. Зате надзвичайно йому потрібні для утвердження «русского міра». Мої тимчасові супутники в Донецьку не тільки не розуміють цього, але й не уявляють, в який геополітичний пасьянс втягнуті. В Україні вони не захотіли стати своїми, а в Росії поза своєю волею давно стали чужими. Жаль цього люду й страшно від біди, яку вони несуть землі, що їх виростила.
– Мы создадим республику, которой будет гордиться Россия. В ближайшие дни во всех городах Донбасса власть будет нашей. Народ избирет полномочных представителей, которые сформирут правительство, исполнительные органы, суд и полицию как органы власти. Референдум законодательно утвердит наши права и союз с Россией. Фашистов – вон. Европу – куда подальше! Россия на века!, – ось вислови, почуті серед сепаратистів того дня у Донецьку.
Так і просилося іронічне продовження: «Рашен ібер аллєс! Хайль Путлєр!»
А ще – висновки… Перше – Янукович втік із розореної країни, залишивши напівозброєну армію, місцевих жителів з чужою ідеологією у своїй вотчині. Друге – силові структури та правоохоронні органи ворожі до української держави. І третє – один російський шовініст, бойовик, військовий сьогодні в Донецьку вартує однієї тисячі байдужих, розгублених та переляканих містян.
P.S. 20 квітня цього року християнський світ святкує Великдень і славить Воскресіння Ісуса Христа. Цю дату всі реваншисти пов’язують з фюрером фашистської Німеччини. До чого російський президент готує народ України?..
Василь ЯЩЕНКО,
Тернопіль – Донецьк – Тернопіль.
