В його очах – надія, а не страх,
Рішучість діяти – не гибіти в окопах,
І торувати український шлях –
Нестримний поступ європейців до Європи.
У сумні дні вшанування жертв Голодомору вітчизняна влада спробувала причепити ще одну траурну стрічку на Державний прапор України.
Президент, Уряд, регіонально-комуністична більшість у Верховній Раді «поставили на паузу» підготовку до підписання найважливішого для народу за всі роки його незалежності документа. Чим думали і на що сподівалися наші недолугі правителі? Невже вони тішили себе ілюзіями, що знову змовчимо, ковтнемо, розчинимося у сіру масу?
– Ні – промосковському холуйству влади! – сказали мільйони українців Сходу і Заходу, Півночі та Півдня.
– Так – європейській Україні! – відлунили сотні майданів у всьому світі.
І заяскравіли рідними кольорами стрічки, сплелися у єдиний для нації нездоланний символ боротьби за одвічну Мрію.
Усе закономірно, логічно, справедливо. Адже скорбота за убієнними і закатованими голодом – це данина історичній пам’яті народу, тоді як активний спротив намаганням «живих трупів» при владі припнути Україну до шпилю Кремля нині творить новітню його історію.
