Диво в Бережанах: про місто, де вміють шанувати минуле, і особливого наставника, який відкриває таланти і вчить любові (ФОТО)

Хочу поділитися враженнями від побаченого дива. Недавно мені випала нагода побувати на фестивалі замку Синявських, що в Бережанах. Ми із дочкою випадково почули по радіо запрошення на цей фестиваль і, не роздумуючи, поїхали в Бережани. Разом ми дуже любимо подорожувати і вже відвідали багато цікавих історичних місць в Україні. Завжди захоплює їх культура, історія, традиції. Тішить те, що люди цінують їх і бережуть.

У Бережанах ми не впереше. Про цей замок з великою любов’ю розповіла нам козівчанка Олена. Цікавим є те, що турки боялись до нього і підступити, навіть війни його не зруйнували, лише в мирний час «дбайливі» містяни розтягли замок по цеглині задля своїх потреб. Добре, що ще хоч залишилась більша частина, довкола якої і відновлюють старовинну архітектуру фортеці. У Бережанах мешкають надзвичайно відповідальні та небайдужі жителі – патріоти та цінителі свого містечка. Тут ми познайомились із скромним бережанцем – Богданом Тихим. Він дуже багато зусиль прикладає для відродження замку –  вивчає історичне минуле, щоб відбудоване зберегло свою автентичність. Він багато років, просіюючи землю, по шматочках збирав скульптуру відомого майстра Пфістера, яку за часів війни, граючись, розбили солдати. Такі люди, як пан Богдан – це гордість нашої Тернопільщини й України. Адже і сама назва міста – Бережани, ніби промовляє, що тут проживають ті, що бережуть.

Одним із головних дійств фестивалю була вистава Козівського зразкового дитячого драмтеатру «Дивосвіт» під керівництвом Людмили Ткаченко. Діти дуже професійно зіграли свої ролі, і здавалося, що сам Господь допомагав створювати живі декорації до цієї п’єси. Коли Мара поцупила Сонце – враз небо затягнуло важкими чорними хмарами і стало холодно. Це було дуже моторошно, аж до «мурашок» по тілі. А коли сміливий Василько визволив Сонце з полону – на небі в ту ж мить засяяло яскраве сонечко і стало тепло-тепло. Ми були вражені цією п’єсою до глибини душі.

Велика заслуга в такій щирій грі дітей саме їх наставника – Людмили Василівни. Адже вона вкладає у них всю душу, розвиваючи їх таланти, навчаючи любові до українських традицій, доброті та людяності. Колись Людмила Василівна була і моєю вчителькою, яку ми, учні, дуже любили і поважали, із задоволенням йшли на її уроки. Вона уміла так захопити, що ми закохувались у поетів та їх вірші. У цієї вчительки завжди був свій незвичний підхід до дітей на уроках. А от реформу, яку в школі впроваджують лише зараз, Людмила Василівна ввела ще багато років тому, бо поряд зі своїми вихованцями вона у душі завжди залишається дитиною – щирою і доброю.

«Будьте, як діти» – вчить нас Ісус. Саме Людмила Василівна і є такою людиною із великим, милосердним, сповненим Божою любов’ю серцем. Велике щастя, що є такі вчителі від Бога!

З вдячністю, Олена Тарнович.





Loading...




Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

shares