Голова Тернопільської обласної організації НСЖУ Василь Тракало: “Слово залишається зброєю…”

Голова Тернопільської обласної організації НСЖУ Василь Тракало: “Слово залишається зброєю…”

6 червня, відзначатимемо День журналіста. Символом і барометром відкритості суспільства, свободи слова є сьогодні засоби масової інформації у цивілізованих країнах західної демократії. Двадцять сьомий рік – з початку нашої Незалежності – намагається стати чесною, об’єктивною, некорумпованою і українська журналістика. Отож – про проблеми і досягнення вітчизняних періодичних друкованих видань, зокрема й на теренах нашої області, розпитуємо сьогодні голову Тернопільської обласної організації НСЖУ Василя ТРАКАЛА.

– Василю Йосифовичу, то який сьогодні порядок денний роботи нашої професійної спілки?

– З одного боку моніторимо читабельність газет, рівень їх творчого контакту з передплатниками, а з іншого – аналізуємо закулісні клопоти редакційних колективів. Маю на увазі, скажімо, питання медійної свободи, стосунки з «Укрпоштою» щодо тарифів на доставку преси, фінансової політики друкарень і т. д. А ще в полі зору соціально-моральна підтримка ветеранів журналістики, робота з молоддю. На грунті старих проблем додаються в останні два-три роки і складні процеси роздержавлення комунальних ЗМІ. В цьому плані обласна організація юридичні аспекти перетворення комунальних підприємств в господарські взяла на себе.

– Зараз триває друга хвиля реформування. Яка ситуація в цій площині з газетами у нашій області?

– На загальноукраїнському фоні виглядаємо добре, бо понад шістдесят відсотків колишніх комунальних друкованих видань успішно завершили реформування протягом першого етапу і перетворилися в товариства з обмеженою відповідальністю або стали приватними підприємствами. Серед них в числі перших редакції районних газет у Шумську, Чорткові, Підволочиську, Бучачі, Козові, Кременці, Збаражі, Підгайцях… Тепер найважливіше для решти юридично вчасно завершити цей процес до кінця поточного року. Бо, згідно прийнятого Верховною Радою України Закону «Про реформування державних та комунальних засобів масової інформації», з 1 січня 2019 року нероздержавлені газети будуть просто ліквідовані. Тому нам дуже приємно, що на недавньому пленумі правління НСЖУ Тернопільщина згадувалася серед лідерів.

– Цілком логічно напрошується наступне запитання. Залишившись без колишніх владних співзасновників, наскільки фінансово будуть спроможні місцеві редакції виживати на газетному ринку самостійно?

– Як відомо, жити і працювати в часи реформ можна побажати хіба що ворогу. Однак таке життя. У нашій молодій державі зараз, скажімо, відбуваються системні зміни і в сфері освіти, медицини… Ніде у демократичному світі немає державних ЗМІ. Пам’ятаєте розмови про те, що газети є четвертою владою. Формально так було. Та наступає час, коли це поняття необхідно наповнити реальним змістом. Утім, будь-якому приватному підприємству потрібен стартовий капітал – як інтелектуальний, так і фінансовий. З першою позицією на Тернопіллі поки що ніби все гаразд. А ось з редакційними касами є певні проблеми. Бо вартість передплати навіть найпопулярніших видань напряму прив’язана до нашої економіки, а звідси й до рівня зарплат, пенсій і т. д. Тому деякі редакційні колективи заздалегідь готувалися до самостійного плавання. Наприклад, шукали стабільних рекламодавців, інвесторів, займалися роздрібною торгівлею преси. Так, не все і зараз вдається. Проте вихід лише один – наполегливо пристосовуватися до економічних умов краю та можливостей читачів.

– Пане Василю, творча кухня виготовлення кінцевого газетного продукту була і залишається доволі складною, як і його доставка до передплатників. Хто сьогодні і за яких умов виступає партнерами на цьому шляху?

– Партнерів, без яких ніяк не обійтися на цій  делікатній дорозі, редакції, звичайно ж, мають і з ними працюють. Однак, як ви кажете, «в яких умовах». Розумієте, газетярі не можуть  обійтися без послуг друкарень чи пошти. Остання є фактично монополістом у сфері доставки періодичних видань. Мабуть, саме тому один-два рази на рік «Укрпошта» збільшує тарифи на свої послуги. Таким чином автоматично підвищується  вартість передплати. І ці невиправдані процеси повинна регулювати держава, якщо хоче мати потужний суспільний інформаційний простір. Інші проблеми в друкарень. Справа полягає в тому, що в Україні нині немає жодного паперового комбінату. І вони змушені імпортувати газетний папір або з Польщі, або з Росії, або з Фінляндії. Цьогоріч згорів один з польських комбінатів, у фінів з-під  рук забирають продукцію західні друковані медіа, а російську – Китай. І платить вдвічі більше, аніж спроможні заплатити у валюті українські друкарні разом з редакціями. Тобто наближається нова хвиля, м’яко кажучи, фінансового знищення в першу чергу регіональної преси. Ось такі, на жаль, далеко не кольорові перспективи друкованого слова.

– То на зарплати журналістам, як розумію, залишаються мізерні кошти?..

– Якщо колись у районках працювали від 8 до 15 людей, то тепер подекуди – двоє-троє. І переважно на мінімальну зарплатню. А низька оплата праці породжує ще одну фундаментальну проблему – кадрову. І я зовсім не згущую фарби. Саме тому реформовані ЗМІ, як спрагла земля дощу, чекають від Кабміну обіцяної разової допомоги коштами.

– У цьому контексті не можу не запитати про, так би мовити, післяреформаторські стосунки журналістських колективів з місцевою владою. Які вони тепер? Кажуть, в окремих областях держадміністрації, ради різних рівнів як колишні співзасновники комунальної преси надають фінансову підтримку. Тобто – випроваджують у самостійне плавання щиро, як вчорашні партнери…

– Справді, подекуди так є. Однак з приводу цього хотів би наголосити на іншому аспекті партнерських відносин. Згідно із Законом про роздержавлення владні структури просто зобов’язані пріоритетно віддавати перевагу на розміщення матеріалів саме на сторінках їхніх колишніх видань. І таким способом оплачувати редакціям за квадратні сантиметри фактично. На це також сподіваються журналісти. Проте будь-якої замаскованої залежності одних від інших тут бути не повинно. У деяких містах такі прозорі і чесні стосунки зараз спостерігаються. На жаль, не скрізь керівники діють з державницьких позицій…

– І на завершення нашої розмови, що б ви хотіли побажати    журналістам Тернопілля у переддень їхнього професійного свята?

– Звичайно, миру, родинного щастя, міцного здоров’я на сто літ! А ще – спілкуватися з читачами на шпальтах газет, слухачами,  глядачами в ефірах радіо і телебачення чесно і щиро! Бо журналістське  слово сьогодні, можливо, як ніколи, залишається потужною зброєю, яка морально може як підтримати людину, так і завдати їй душевних ран. До речі, нашим професійним колегам на урочистостях з нагоди свята буде вручено нові відзнаки ТОО НСЖУ «Золоте перо Тернопілля». Отже, вітаю усіх!

Уляна ДМИТРУК.

Автор




Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *