Є люди, як зорі, вони горять особливим світлом. Серед них ми шукаємо тих, кого хотіли б наслідувати, брати приклад, щоб стати кращими, ніж ми є.
Такою людиною для мене завжди була моя бабуся, Марія Михайлівна. Моє дитинство та шкільні роки були зігріті її душевним теплом, увагою, турботою і, звичайно, матеріальною підтримкою.
Змалечку я була трохи вередливою і неслухняною, але бабуся завжди знаходила потрібні слова, вони, як чарівна паличка, торкалися моєї душі, і я ставала чемною дівчинкою. З бабусею я вчила букви, співала пісні, організовувала дитячі концерти, ігри. Часом вона пустувала з нами, як дитина. Поруч з нею мені було безпечно і затишно. Чи добре я її знаю? Сумніваюся, бо вона відкривається мені щодня, але завжди несподівано.
Бабуся шість років навчалася у Коропецькій школі-інтернаті. Вчилася вона на «відмінно» і закінчила школу із золотою медаллю. Через матеріальні труднощі (мати померла, а в батька на руках залишилося ще п’ятеро дітей) вступила на заочну форму навчання до Тернопільського педагогічного інституту. Знаючи працелюбність, організаторські здібності своєї учениці, директор школи запросив її на роботу. Сорок років чесної і нелегкої праці (старша піонервожата, вихователь, вчитель біології, заступник директора з виховної роботи) віддала моя бабуся дітям. Неодноразово її нагороджували грамотами, дипломами, вона – «Відмінник освіти».
Найбільше уваги і любові бабуся Марія віддавала сиротам. Сьогодні її хресні діти-сироти мають власні сім’ї, дітей. Тому не знаю, чи зможу порахувати усіх її онуків.
Я завжди пам’ятатиму бабусине добре серце і водночас сувору вимогливість, безмежну терпеливість і велику працелюбність. Вона ніколи не боялася фізичної праці, тому руки її мозолисті і спрацьовані. Бабуся завжди вміла вислухати і дати мудру пораду. Ніколи не підвищувала голос, але її слова звучали твердо і рішуче.
Виховала двох дітей і допомогла їм здобути вищу освіту. А тепер і ми, внуки, не обходимося без її порад. Мені було нелегко навчатись в музичному училищі. Але завжди після розмови з бабусею я ставала більш упевненою в собі і перемагала тимчасові труднощі.
Я бажаю своїй бабусі ніколи не хворіти і щоб її теплий голос звучав для нас ще багато-багато років. Боже, оберігай її!
Віталія ГРИЦАК, студентка Тернопільського музучилища ім. С. Крушельницької. Монастириський район.
