Вишукана. Загадкова. Розумна. Любить свою роботу. І перлину тернопільської Волині – Кременець – красиве старовинне місто, в якому народилася і живе. Знайомтеся: Ірина Богданівна СКАКАЛЬСЬКА – докторка історичних наук, професорка кафедри української філології та суспільних дисциплін Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії ім. Тараса Шевченка (у цьому ЗВО відбулося її зростання: від асистента до професора). Авторка низки монографій, навчально-методичних книг та наукових публікацій, громадсько-політична діячка.
– Якби доба мала трішки більше часу… Тому що ваш кожен день, пані Ірино, – це пошуки і знахідки: в науці, в суспільно-політичному житті та в житті загалом. Це – цікаві знайомства, нові люди…
– Як історик, маю можливість мандрувати в часі, порівнювати особливості кожної епохи. Період, в який ми живемо, дуже динамічний, надзвичайно інформативний, насичений подіями, постійні дедлайни, тому прагну поєднувати викладання, наукові пошуки, особисті інтереси. Нещодавно очолювала журі районного етапу всеукраїнського конкурсу «Учитель року-2020» у номінації «Історія». Там познайомилася з учасниками, раніше знала їх лише візуально, а тепер – як прекрасних фахівців. Кожен семінар, наукова конференція чи якийсь проєкт, – це нові друзі, можливості, життєві навички.
У сучасному світі інформаційних технологій є багато он-лайн платформ для навчання, але погодьтеся: ніщо не замінить «живої» дискусії. На минулому тижні відбулися організаційні збори ГО «Інноваційний університет». Я – членкиня цієї організації й належу до великої «родини» інноваційників, а це представники закладів вищої освіти з усієї України. Із частиною з них минулоріч стажувалася в Польщі й надалі продовжуємо дружнє спілкування. Влітку брала участь у міжнародній конференції у місті Бургас (Болгарія), теж з окремими учасниками потоваришували, вже на весну маємо спільний науковий проєкт.
Була учасницею декількох тренінгів для викладачів вишів у рамках організації «Прогресильні», – це платформа для спілкування з колегами, важливі кейси, цінні енерджайзери та фасилітативні техніки. Мені комфортно у колі просвітян. Завжди намагаюся брати активну участь у заходах Кременецького районного товариства «Просвіта». Ще працюю у Кременецькому районному суді у якості присяжного, і нещодавно розглядали чергову справу.
Восени разом зі своїми колегами та студентами спеціальності «Історія» академії їздили подивились замок у Дубно, «поштурмували» фортифікаційні споруди в Тараканівському форті… Життя вирує у шаленому темпі. Намагаюся подружитися з часом, знайти баланс між роботою і відпочинком.
– Ви – експерт у Національному агентстві із забезпечення якості вищої освіти. Розкажіть, будь ласка, трішки про це.
– У сьогоденні процес акредитації вишів виходить на іншу площину й буде відбуватися у новому форматі, основна мета якого – покращення якості освіти, тому я подалася в експерти. Перебуваючи у Варшавському та Ягеллонському університетах, знайомилася і зацікавилася кращими практиками з якості освіти. Ще тоді подумалось, а чому нашим вишам не удосконалюватися. Експерт, який відвідуватиме заклади вищої освіти, буде не детективом чи колишнім ревізором, а консультантом, допомагатиме ЗВО в їхньому прагненні до досконалості. Мені в Національному агентстві пощастило з тренерами, які навчали, ділились досвідом.
– Чимало років працюєте у КОГПА ім. Тараса Шевченка, професор кафедри. Вашому авторству належать посібники, книги з історичного краєзнавства, релігієзнавства, міфології. Яка тема, на вашу думку, зараз потребує дослідження? Скажу по-секрету: вас люблять студенти. Вони мені самі про це казали. Як ви з ними працюєте?
– Тем для досліджень безліч, зокрема немає наукової історії Кременця. Цього року відзначали 200-ліття від створення вищої школи у Кременці, а в наступному виповниться 100 років з часу відновлення функціонування Кременецького ліцею, який діяв до 1939 року. Тематик, пов’язаних з історією, чимало. Зацікавила освітня тема – простір неформальної освіти в українських вишах.
Сьогодні викладач для студента вже не єдине джерело знань, його роль інша – бути проводирем у великому потоці інформації, це я собі чітко усвідомлюю. Як альтернативу підручникам, іноді пропоную студентам інтелектуальну карту проблеми чи відеоматеріал. Подавати тему можна різними шляхами, досить часто заняття зі студентами проводимо у Кременецькому краєзнавчому музеї чи інших локаціях. Улітку відправляюся з першокурсниками-істориками на археологічні розкопки.
Студенти полюбляють рольові ігри, тому досить часто їх практикую. А ролі різноманітні: то греки з античності, то козак Гроза і його пригоди. Головний орієнтир для мене – це інтерес студента до навчальної дисципліни, коли він відірвався від телефону і подивився, що діється на парі.
– Пані Ірино, ви закохані у подорожі. Відкриваєте для себе світ, а світ відкриває вас… Чи не так?
– Саме так. Наш мозок є своєрідним акумулятором, і йому потрібна підзарядка… яка? Для мене – мандрівки. Подобаються малі містечка, наприклад, Краків. Місто-зачарування, куди є бажання повертатися. Також використовую науковий туризм, коли з виступом і дискусією на конференції, поєдную вивчення міста, де відбувається захід.
– Маєте зустрічі з багатьма закордонними, зокрема, європейськими науковцями, педагогами. Які переваги наших вишів?
– В українських вишів є тривалі освітні традиції, а одночасно й інноваційні підходи до викладання та практики забезпечення якості освіти світового рівня. Багато викладачів працює на ентузіазмі, проявляючи ініціативність та винахідливість, вкладаючи чимало зусиль і власних коштів у саморозвиток. Маємо добре адаптовані освітні програми до нашого ринку праці. Є ефективні працюючі моделі взаємодії університетів з роботодавцями.
Переконана, що головне в освіті – не де навчатися, а в кого, хто твої наставники. За окремими показниками Україна вже інтегрована у світовий освітній простір, це також важливо. Наприклад, є певні напрацювання щодо інклюзивної освіти, навчання за програмою подвійних дипломів, академічна мобільність, публікації науковців у світових виданнях.
– Ви – оптимістична людина. Стильна жінка. Інтелектуалка. Порадьте жінкам: від яких стереотипів слід відмовитися, на що не варто звертати уваги, а що треба завжди пам’ятати, аби бути особистістю.
– Порада проста і складна одночасно: слухати й чути себе, поважати й любити себе, і визначати пріоритети, щоб не загубитись серед безлічі справ. Для того, щоб бути індивідуальністю, пам’ятаю слова Оскара Уайльда: «Будь собою, інші ролі уже зайняті», при цьому керуюсь висловом Антона Чехова: «В людині все має бути прекрасним: обличчя, одяг, душа, думки».
– Хоча сьогоднішній світ змінився, жінці, однак, як і в минулі часи, буває важко знайти гідне місце в суспільстві. Яке у вашому розумінні жіноче обличчя успіху?
– Для мене успіх – це, насамперед, позитивний результат. Щоб його досягнути, треба вірити у себе, мріяти і залишатися оптимістом. Відомий філософ Карл Юнг вважав, що в кожній людині закладені глибинні таланти, тож їх потрібно «віднайти» й реалізовувати. Важливо зосередитись на сфері, яка є близькою, і працювати в ній. Ми не застраховані від помилок, тому їх варто сприймати як життєвий досвід. Як казав мій улюблений діяч Уїнстон Черчілль: «Успіх – це вміння рухатися від невдачі до невдачі, не втрачаючи ентузіазму».
– Чи маєте управлінський досвід?
– Так, це досвід роботи на таких посадах в академії, як завідувач кафедрою, проректор з виховної, потім наукової роботи. Зараз організовую роботу Центру краєзнавства і туризму. Здійснюю керівництво міською організацією партії «Європейська солідарність», координую роботу Громадської ради при Кременецькій РДА.
– Ви чудово готуєте. Можете поділитися смачним «рецептом від Ірини Скакальської»?
– Так, записуйте. Це вітамінно святковий салат. Шарами складаємо у глибоку тарелю домашній сир – соковитий, в міру підсолений; потерте на грубій терці яблуко з кислинкою; далі шар потертого кореню селери, скропленого соком лимона; потерту сиру моркву, яку посолити і посипати меленим коріандром; зверху заправити все грецьким йогуртом без наповнювачів. Салат прикрасити порізаними кубиками ківі й посипати горішками, на ваш вибір. Смачно, швидко і корисно.
– Я дуже люблю Кременець. Чарівне місто в долонях гір. Воно завжди видавалось мені магічним. Вам, певно, також?
– Розділяю ваше захоплення, бо теж закохана у рідне місто, його історію, маленькі вулички, які збігають з гір, старовинні споруди й стрімку Замкову гору з короною на голові та незвичайну магічну ауру, яка притягує і дає натхнення.
Дякую за розмову і до нових зустрічей. Читачам – веселих різдвяних свят і теплих емоцій!
Ольга ЧОРНА.
