Голуб покохав дівчину. Щоранку він всідався на гілці яблуні, яка росла навпроти вікна і будив її радісним воркуванням.
Дівчина виглядала у вікно і їй приємно було чути ніжний голос птаха.
– Ворку! – виспівував голуб. – Ворку!
Птах ніби кликав її випурхнути через відчинену кватирку вікна і всістися разом з ним на гілці яблуні. Але дівчина зовсім не звертала уваги на пристрасний поклик його закоханої душі. Вона лише привітно махнула йому рукою і стала розчісувати гребенем своє золотисте волосся, що хвилями спадало їй на плечі.
Голуб і собі починав перебирати дзьобиком на грудях і на крильцях своє попелясте, з рудим відтінком, пір’ячко, намагаючись якнайкрасивіше причепуритися перед дівчиною, але їй було байдуже до нього. Вона розчісувала волосся і милувалася собою, поглядаючи у дзеркало.Незвичайна краса засліплювала їй очі і вона, як і всі вродливі дівчата, не бачила навкруг себе нікого, хто би міг покохати її. Це дуже засмучувало птаха і одного разу, коли дівчина стояла біля вікна, він не витерпів і спробував через кватирку залетіти у кімнату.
– Ще цього не вистачало! – вигукнула невдоволено дівчина. – Ану геть звідси!
І голуб покірно повернувся на гілку яблуні, але з того дня він вже більше не будив дівчину кожного ранку радісним воркуванням. Птах сидів на гілці і тужив. Він страждав від нерозділеного кохання. Його маленьке серце плакало, бо в ньому була тільки любов, непотрібна нікому…
