Лист до внука

Подзвони мені, внучку, сьогодні. І ще завтра, і ще колись. У хаті побіленій, скромній ми з чеканням удвох обнялись. Поріднились із поглядом вікон – на один і той самий пейзаж… Ось і прожила я вже більш, ніж піввіку, але радості мені ніхто вже не дасть, бо є той ніким не врахований стаж.

Подзвони хоча б на два слова, щоб зраділа, всміхнулася я. Рідко старість бува кольорова, а частіше самотня й сумна. Мені потрібно уже зовсім мало, і у мене немає новин. Та і друзів вже майже не стало – з телефоном один на один.

Я іду на подвір’я із хати, і моя рука його майже не випуска… Подзвони. Просто, без приводу й свята, бо я завжди чекаю твого дзвінка…

Лідія КРОХМАЛЮК. с. Старий Олексинець Кременецького району.

Автор




Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *