Прості істини Любомира Гузара
Україна втратила велику людину. Колишній глава Української греко-католицької церкви Любомир Гузар відійшов у вічність на 85 році життя після важкої хвороби. Про нього говорили “людина з янголом на плечі” і дивувалися його вражаючій мудрості. Любомир Гузар став одним з небагатьох моральних авторитетів українців на зламі XX-XXI століть. Він не кричав і не наказував. Але вів за собою тисячі людей дорогою любові й поваги до іншого. Проповідував любов навіть тоді, коли здається, що єдина зброя – злість і агресія.
Україна, Австрія, США, Італія, Україна…
Любомир Гузар народився 26 лютого 1933 року в тоді польському міжвоєнному Львові. Родина покинула місто перед наступом радянських військ й осіла в австрійському Зальцбурзі. У цьому місті працювала українська гімназія, у якій навчався майбутній глава УГКЦ. Коли Любомиру Гузару було 16 років, батьки переїхали до США, де хлопець закінчив духовну семінарію.
У цій країні Любомир Гузар провів 20 років. Вивчав богословські студії у Вашингтонському католицькому університеті, а в 21-річному віці його висвятили на священика.
До Риму Любомир Гузар переїхав у 1968 році й отримав ступінь доктора богослов’я. Він був помічником легендарного глави УГКЦ Йосипа Сліпого, який зумів вирватися з радянських таборів, а після здобуття незалежності України повернувся на Батьківщину.
Любомир Гузар у розмовах із журналістами визнавав, що може вільно спілкуватися п’ятьма мовами: українською, англійською, німецькою, італійською та польською.
Насправді мов він знав набагато більше, проте волів говорити про це скромно: “також володію іншими іноземними, класичними та літургійними мовами”.
У 2001 році Синод єпископів УГКЦ обрав Любомира Гузара своїм архієпископом. Незабаром папа Іван-Павло II призначив його одним з кардиналів Католицької церкви. А вже влітку папа Римський єдиний раз за часи незалежності відвідав Україну. Вже на посаді керівника УГКЦ Любомир Гузар нарешті отримав громадянство України.
Саме за його керівництва сталася знакова подія для греко-католиків – церква отримала визнання як загальноукраїнська. Було ухвалено рішення про перенесення престолу до столиці. А після смерті Івана-Павла II Любомира Гузара розглядали як одного з претендентів на папський престол.
Офіційним керівником УГКЦ Любомир Гузар пробув десять років. Через поважний вік та стан здоров’я він сам звернувся до папи Бенедикта XVI про зречення.
“Я не повинен бути провідником – настає час, коли потрібно передати важелі людям, у яких більше сили. Навіть фізичної, – казав він. – Вони повинні далі бачити”.
15 цитат Любомира Гузара
Хоча мудрість цієї людини не можна втиснути в невеличку добірку цитат, “Наш ДЕНЬ” спробував зібрати для читачів найбільш яскраві вислови Любомира Гузара
Я звичайна людина, одна з багатьох. Моя мрія бути Людиною. Я би дуже хотів бачити, щоб багато осіб бажали бути Людиною, собою. Бо то є великий Божий дар.
Серед нас дуже багато добрих людей. Але замало бути добрим – треба чинити добро.
Я 46 років жив поза Україною. Там було добре, спокійно. Але на чужині ви завжди в якийсь спосіб залишаєтеся громадянином другого класу. Цілком інакше пройтися вулицею чи вулицями міст, сіл в Україні, чим десь там жити в Нью-Йорку чи Римі.
Господь створив нас вільними. Ніхто так не шанує нашої свободи, як Бог. Але ми не маємо відваги бути вільними. Бо бути вільним – це означає бути відповідальним. Ми говоримо про свободу, тішимося свободою, бажаємо свободи, підкреслюємо своє бажання свободи, але насправді боїмося її.
Свобода – це можливість робити добро. Ми люди, і ми вільні. А це значить, що ми маємо право робити добро. Звичайно, ми можемо помилятися, але основний сенс свободи – людина не має права чинити зло.
Не можна будувати свою ідентичність, ненавидячи когось, агресора, ворога. Любов до України – це прекрасний слоган. Можна говорити палкі слова про любов до України: це ні до чого не зобов’язує. А любити треба українців, жителів цієї країни – це є любов до України. Націоналізм – це любити своє і не поважати чуже, а патріотизм – любити своє і поважати чуже. В націоналізмі є величезна спокуса нетерпимості, а це не по-християнськи. Потрібно любити своє і поважати чуже.
Сьогодні війна в Україні справедлива, тому що вона оборонна, і ми, як християни, маємо право оборонятися. Звичайно, ми можемо і не оборонятися, я можу сказати: ти мене вдарив по лівій щоці, а я тобі підставляю праву. Але це завжди вибір, і ми можемо вибирати оборону, особливо коли у нас є зобов’язання перед тими, з ким живемо і кого любимо.
Я знаю, що багато людей розчаровані тим, що Майдан не приніс швидких змін. Але питання, швидко або повільно ми рухаємося, набагато менш важливе, ніж питання, рухаємося ми або стоїмо на місці. Приймаємо ми кожен раз рішення стати кращими, ніж раніше, чи готові змінюватися?
Вчинки цих людей (Героїв Небесної Сотні) нагадують вчинок Ісуса Христа, який також був розп’ятий, хоча був без гріха. Він пожертвував своїм життям. Я думаю, що і ті, хто в минулому столітті вмирали у в’язницях і таборах, і Небесна Сотня… їх жертва якимось чином впливає. Може це і не дуже явно, але я думаю, що ця невинно пролита кров нас якимось чином очищає.
Радянський Союз не вбив людину духовно, але дуже її поранив. І процес лікування потребує часу.
Любити – це дуже гарна річ, але набагато важливіше бути свідомим, що я є любленим. Любов – це є бажання робити добро ближньому. То не є тільки почуття. Це є бажання робити другому добро. І на тому також базується мир. Не можна будувати мир без любові. Як я не бажаю другій людині добра, не люблю її, то як я можу робити з нею мир? Миру не буде.
Не гроші є злом, а їх ужиток. Мало хто вміє бути багатим. Часто багатство людину не тільки спокушує, а й значною мірою руйнує. Я, дитина війни, бачив на власні очі, як дуже багаті люди за одну мить ставали злидарями. Це дуже сильна наука.
Багатство не є лихом, а небезпекою. Той, хто вміє дати собі раду з тою небезпекою, може робити великі і добрі діла.
Люди відвикають мислити – це є фундаментальною проблемою. Проблема завжди в людині, а не в інтернеті.
Проблема інтернету в тому, що ми не можемо визначити, що це: інформація чи формація? Сьогодні навіть діти володіють великою кількістю інформації, знають ті речі, про які я в дитинстві навіть не підозрював. Але вони не знають, що з цим усім робити.
Якби Ісус жив зараз, він би працював на комп’ютері і користувався технічними способами, щоб достукатися до людей.
Мусимо вчити наших людей не підтримувати корупцію. Я сміюся, коли чую про великі державні програми, про законодавчу боротьбу з корупцією. Все це сміх!
Що таке корупція? Це гріх. А жоден гріх законом не поборете. Це треба виховувати.
Ясну відповідь “бути собою” важко втілити. Це вимагає зусиль, розуміння гідності, труду.
Щоб бути щасливим, треба бути добрим, і це потребує кропіткої праці. Ми щодня мусимо робити вибір. Немає легкого шляху бути собою. Але бути собою – це єдиний гідний шлях.
Мир означає любити один одного. Мир – то не є відсутність боротьби.
Нам не можна і не треба втрачати надії на кращі часи. Замість того, щоб зневіритися – беріться до роботи.
