Моя Надієчко, я знаю: твій крик життя – на цілий світ…

Моя Надієчко, я знаю: твій крик життя – на цілий світ…

Вона дуже-дуже хоче жити.

Але вона не уявляє свого життя без України. І, тим паче, у московській неволі.

Тому і за своє життя, і за свободу – не тільки власну, а й нашу з вами – Надія бореться з усіх сил. Яких у неї стає все менше і менше…

За визволення Надії Савченко нині бореться, без перебільшення, весь цивілізований світ. А це – мільйони і мільйони людей у всіх його куточках.

При цьому з гіркотою змушена констатувати: світова еліта, а це і лідери багатьох країн, і відомі митці та політики, набагато активніша, послідовніша і чисто по-людськи сердечніша за українських лідерів та політиків… Адже більшості з них до серця зовсім інша боротьба: за владу, посади, фінансові потоки і просто ласі шматки ще не до решти розграбованої як ними, так і їхніми попередниками, України.

Це Надія, загартована у Росії, розмовляє зі своїми поневолювачами по-українськи. У той час, коли половина її колег по українському парламенту досі не навчилися шанувати мови своєї держави і свого народу.

Це Надія – єдина із чотирьох з половиною сотень народних депутатів з поважної причини – через ув’язнення – не може ходити на роботу. Тоді, як дві третини із тих її колег, котрі не просто можуть, а зобов’язані це робити, з’являються у сесійній залі вряди-годи, займаючись переважно власними справами.

Це Надію неможливо уявити причетною до корупційних схем, розкрадання держбюджету і брехливого декларування майна. Тоді, як наших владних мужів українці, навпаки, не можуть уявити людьми з чистою совістю і чистими руками, справжньою, а не фальшивою елітою нації.

І, нарешті, це Надія добровільно пішла захищати Україну від московської навали, а не ті, хто нині обіцяє подвоїти зусилля для її звільнення. Чому ж тоді дорослі діти цих «подвоювальників» спокійно живуть-поживають у розкошах, далеко від війни? Тоді, як свої життя та здоров’я за Україну віддають справжні патріоти і, що прикметно, майже стовідсотково – вихідці з простих українських родин…

Що скажете на це, Петре Олексійовичу? А ви, Арсенію Петровичу? І ви, пане Гройсман?

Як бути з обіцянкою, даною найвищим керівництвом держави жіночій родині Савченко – що Надія стане вільною навесні 2015-го?

За вікнами нині – якраз весна. Але вже 2016-го… А це ще цілий рік у путінській в’язниці. Надія тримається з останніх сил. Але їх, цих сил, з кожною хвилиною менше. І все ж – вона витримає!

До речі, до речі… Взимку до Києва з досі невідомо якою супернадважливою місією прилітав кремлівський українофоб Гризлов. Чого? Що вирішувалося? В якому колі? Нічого ніхто з найвищих українських кабінетів своєму народові не захотів пояснити. Але народ і сам бачить: війни і крові після цього в Україні не поменшало. Навпаки: ворожих обстрілів стало набагато більше, смертей і поранень українських патріотів – теж. То, може, пора зняти гриф «цілком таємно» із перебування Гризлова в Києві? Як те зробили недавно із стенограмою історичного «кримського» засідання РНБО…

І чому під час прильоту Гризлова в Україну нашим спецслужбістам було не затримати цю персону «нон грата»?

Що за дипломатичні тонкощі з ворогом?

Затримати – і обміняти на Савченко, Кольченка, Сенцова та інших неправедно ув’язнених москалями українських патріотів? Будьте певні, генералісимус Путін на це пішов би без особливого вмовляння.

Ото й було б справжнє, а не словесне «подвоєння зусиль» у справі звільнення Надії. І не тільки її.

І знову – до речі… Юліє Володимирівно, а де ж ваші вплив, тиск на Путіна? Чи, зрештою, перемовини або хоча б якийсь відкритий лист? Адже ви ще донедавна якось знаходили порозуміння з нинішнім катом Надії. Зрештою, саме вона була у 2014 році першим номером у виборчому списку «Батьківщини».

От цікаво: на прийдешніх (не сумніваюся, що недалеких) парламентських виборах Савченко захоче потрапити до цього списку. Або – до якогось іншого? Ні! Бо встигла сильно розчаруватися за останні півтора роки в абсолютній більшості наших політиків.

За цей же час Надія ще сильніше полюбила Україну. Горда, вродлива, мужня, іскрометна, іронічна, вільна навіть за гратами, ця дівчина стала справжнім символом своєї багатостраждальної землі.

Яка ти прекрасна, Україно!

Яка ти прекрасна, Надіє!

Ви обидві, наперекір усім смертям і ворогам, живі – і будете жити. Ми всі молимося за вас: і ті, що на рідній землі, і ті, що далеко від неї…

У рядках поета-фронтовика Андрія Малишка, які винесені в заголовок (а вони – із його знаменитого вірша-пісні), я змінила лише одну букву. Впевнена: Андрій Самойлович не образився б. Просто він писав про власний біль-поклик до життя: «Моя надієчко, я знаю: мій крик життя на цілий світ».

Сьогодні ж цей біль-поклик лунає з уст Надії Савченко. Почуй її, великий світе! І врятуй їй життя та поверни свободу: Надія дуже потрібна Україні.

Тетяна САВКІВ.

Тетяна Савків

Заслужений журналіст України






Loading...



Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

shares