Мама так чекала свого молоденького сина. Такого гарного, доброго, усміхненого. Усе дитинство та юність її Максимка минули на рідній землі: у знайомих стежках, серед друзів, у теплі маминої усмішки. Коли почалась велика війна, Максим Ганчин із Гримайлова пішов захищати Україну. Кожен день був між життям і смертю. Та він обіцяв мамі повернутися. На жаль, Максимові випала довга та важка дорога додому. А мамине серце розбилося на осколки… Світла пам’ять тобі, Максиме! Легких небесних хмарин!
«Максим Ганчин з Гримайлова. Лише 24 роки. З глибоким сумом та скорботою в серці повідомляємо, що згасло ще одне молоде життя.
На українську землю, пронизану кров’ю, зійшла ще одна сльоза війни. Чорним болем увірвалося страшне горе в дім матері. Під час стрілецького бою з противником у населеному пункті Оріхово-Василівка Бахмутського району Донецької області 18 червня 2025 року, загинув син.
Розвідник-номер обслуги розвідувального відділення розвідувального взводу розвідувальної роти , молодший сержант Ганчин Максим Вікторович 2001 року народження, житель селища Гримайлів. Юне життя, сповнене мрій, любові, надій — обірвалося під вогнем війни. Вкотре скорботний день…
Над нашою громадою знову згасло сонце. У серцях запанувала темрява від важкої втрати. У вічність пішов той, кому було лише 24. Хлопець, який мав би жити, любити, виховувати дітей — а натомість загинув у бою, тримаючи в руках зброю, а в серці — нашу Батьківщину.
Максим народився 10 квітня 2001 року в селищі Гримайлів. Усе його дитинство пройшло на рідній землі — у знайомих стежках, у теплі маминої усмішки.
Він був справжнім другом, опорою для рідних. Не шукав кращого життя за кордоном, серцем і духом був вдома, в Україні. Спершу пройшов строкову службу. Та коли почалася війна, не вагаючись, підписав контракт. Він обрав шлях, де кожен день між життям і смертю.
З початком повномасштабного вторгнення, Максим був на передовій.
У березні був у відпустці, не знав, що востаннє приїхав побачити рідних.
І знову дорога. Цього разу на Бахмуцький напрямок.
…Його голос був спокійним, коли розмовляв з матір’ю. Як завжди, сказав, що все добре, що має йти на позицію й повернутися. Але молодий Герой не повернувся. 18 червня 2025 року, пропав безвісти…Час зупинився для рідних. Мати чекала звістки про сина.
Підтверджене ДНК, загинув, втомлене серце розбилося на тисячу осколків.
Така довга і важка дорога додому…
У глибокій скорботі сім’я Максима, а разом із ними ми всі. Схиляємо голови в глибокій пошані. Пам’ять про нього житиме вічно — в наших серцях, в кожному нашому дні, здобутому його мужністю. Світла пам’ять тобі, Герою. Тепер ти вічна зірка на небі, що освітлює шлях до Перемоги», – такі щирі, сповнені болю та співчуття слова оприлюднили на сторінці Гримайлівської селищної ради.
«Зниклий безвісти… Два слова розпачу й водночас надії. З 18 червня 2025 року для ще однієї родини з Гримайлівської громади почалися страшні будні, сповнені очікувань, сподівань та щоденних молитв. На жаль, проведена експертиза ДНК розбила вщент всі надії.
На щиті повертається до рідного дому Максим ГАНЧИН, 2001 року народження, житель селища Гримайлів. Свій останній бій за волю і незалежність України наш земляк прийняв поблизу населеного пункту Оріхово-Василівка Бахмутського району Донецької області.
Всього 24 роки… Ще зовсім молодий юнак, на долю якого випала велика і відповідальна місія – захистити рідну землю від ворога.
Чортківська районна військова адміністрація висловлює щирі співчуття рідним та близьким Героя. Світлого та благословенного польоту душі твоїй, вірний сину України!», – написали у Чортківській районній адміністрації.