На жаль, у нашому патріотичному краї з кожним роком зростає кількість тих, хто забуває, що на сході країни йде війна і на Донбасі гинуть українські герої.
Особливо це стосується мешканців обласного центру, які нерідко ведуться на всілякі фестивальні попоїща та обжировиська, що відбуваються у Тернополі кожних вихідних, а то й по два-три нараз.
Найдовша ковбаса, величезні казани з рибною юшкою, кількасотметрові торти… А ще – море “медовухи”,” хріновухи” і просто напівлегального алкогольного пійла, яке чимраз більше дурманить мізки та створює ілюзію благополуччя – такого собі соціального раю в окремо взятому регіоні.
У жодному випадку неприпустимо, так би мовити, стригти всіх гостей та відвідувачів лже-фестивалів під одну гребінку. Насправді велика частка провини за організацію цих та їм подібних заходів лежить і на неперебірливих та ласих до наживи місцевих бізнесменах, і на міській раді, яка підтримує проведення «п’яних» свят.
І якщо перші викидають великі гроші на розкрутку всіляких дефіляд та своїх забігайлівок, то тернопільські депутати могли б (а навіть – зобов’язані!) відсіювати зерна від полови, не дозволяючи влаштовувати масові пиятики, які не мають жодного відношення ні до українських традицій, ні до нашої літературно-мистецької спадщини.
Уже навіть не йдеться про хоча б якусь патріотичну складову масових гулянок. Зазвичай, їх спонсори витрачають сотні тисяч гривень на брендову атрибутику, найдовші ковбаси, а в той же час наші бійці на передовій через соціальні мережі просять придбати для них вживаний холодильник, щоб під палючим сонцем не псувалися продукти, доставлені волонтерами.
Щоразу частіше у вечірнє небо злітають урочисті салюти. Вибачте, а хіба у Тернополі скасували рішення міськради про заборону на час війни всіляких феєрверків? Чому ж ніхто, або майже ніхто не виконує цього циркуляру? І чому ніхто не контролює, щоб він виконувався?
Навіть, коли за два дні на фронті загинуло більше десятка українських героїв, ні у Тернополі, ні на Тернопільщині на державних прапорах ніхто не бачив чорних стрічок. Влада так і не спромоглася оголосити жалобу, чи бодай відмінити заплановані на ці дні масові розважальні заходи.
Гучна музика, лемент та вигуки молодих не зовсім адекватних людей, на жаль, вже стають візиткою вечірнього міста. І тільки далеко від ілюмінованого галасливого центру – на узбіччях автотрас всеукраїнського значення – наші краяни і дотепер стають на коліна, коли повз них проїжджають машини з “вантажем 200”.
“Герої не вмирають!” – шепочуть їх у ста, а в заплаканих очах – чи то розпач, чи зневіра, бо для них війна триває…
