Тернопільський журналіст Михайло Яремишин нещодавно побував у зоні АТО. Разом із волонтерами він доставив великодні набори для наших солдатів, а також на власні очі побачив будні буремного Сходу, проблеми, які турбують військових та простих людей.
Про життя у зоні війни та власні враження від перебування у зоні АТО Михайло розповів «Нашому ДНЮ».
Про життя на лінії фронту
Коли потрапляєш в зону АТО, звичайно, відчувається небезпека. Дороги в прифронтовій смузі практично знищені важкою технікою. Це радше, як у нас звикли казати, напрямки. Проїхати практично не можливо. Трохи далі від лінії фронту ми часто бачили автомобілі ОБСЄ. На дорогах мало транспорту. Вразила дика природа, яка наче ожила під час війни. По дорозі бігають зайці, лисиці, фазани. Незважаючи на все, життя триває.
Про людей
Люди звикли до того, що живуть під час війни. Вони не налаштовані підтримувати Росію, швидше виступають проти того, що відбувається в столиці. Люди просто хочуть миру і сумують за спокійним, розміреним життям. Радіють, що привезли шифер і вони можуть перекрити дахи… Люди не схиляються до позиції Сходу чи Заходу. Не в Європі справа, вони просто хочуть жити краще, щоб при владі не було злодіїв, корупціонерів, хабарників.
Про розділені родини
У селищі Новотошківка Луганської області познайомився з чоловіком, який залишився жити на українській території, а його дочка після заміжжя переїхала до чоловіка на територію ЛНР. Вони не можуть побачитися на свята, обійняти одне одного, оскільки перебувають по різні боки барикад. Лише можуть почути рідний голос через телефон.
Про безгрошів’я
Одне з найемоційніших вражень побачене у Артемівську. Я зайшов у супермаркет купити продукти. Переді мною в черзі до каси стояло подружжя. Вони купували звичайні для середньостатистичної сімї речі – упаковку підгузків, яйця, хліб і молоко. Коли почали розраховуватися, виявилося, що на їх картці не було грошей. Можливо, ще не надійшли виплати, чи інші проблеми. Готівки вони також не мали. У нас в такому випадку залишаєш товар на касі і йдеш. А там потрібно віднести все туди, звідки ти взяв. Жінка взяла це і почала розставляти. Важко описати, якими у той момент були очі чоловіка. Як пояснити вдома дітям, чому з магазину не принесли їжу, чому немає підгузків, хто у цьому винен. У них одна відповідь – у цьому винне керівництво країни. Вони не нарікають на війну. Вони не розуміють, чому влада залишила їх напризволяще.
Про те, що єднає
Багато місцевих людей легко знаходять спільну мову з військовими. Ми проїхали близько сорока місць, де стоять наші бійці. У приватних розмовах вони розповідають, що не задоволені політикою Києва. Це десь 99% хлопців, яких я зустрів. Це зближує їх з місцевим населенням. Сьогодні вони розуміють, що революція була, але не відбулося тих змін, яких прагнули люди, за які гинули на Майдані. Місцеві жителі переконані, що ця війна вигідна не Україні чи Росії, а лише бізнес-структурам.
Про військових
Солдати поважають молодших командирів і командирів середньої ланки, які бували з ними в боях і в окопах. Вказівками згори бійці не задоволені. Вони їм не вірять. «Дебальцевська битва» у їх розумінні – це прорахунок командування і багато невиправданих жертв. Важливі рішення, на думку хлопців, часто приймають запізно. Є багато бійців з центральних областей. Я зустрів і хлопців з Донецька та Луганська. Насправді воює вся Україна.
Ті, що були в боях, патріотично налаштовані, вони не готові відступати. Місцеві чоловіки, які воюють на боці України, розповідають про склади зі зброєю, новенькою бронетехнікою. Вони не розуміють, навіщо ремонтувати старі танки, які привезли із Західної України, якщо неподалік чимало нової бронетехніки. Адже в будь-яку мить її можуть захопити вороги.
Про розвінчані міфи
Хлопцям найбільше не вистачає спілкування. На деяких блокпостах у нас нічого не просили. Казали, все є. Але хотіли просто поговорити. Їм бракує моральної підтримки великої України, тилу, дому. Їм хочеться почути земляків.
Я для себе розвінчав міф, про який говорять з телевізора деякі псевдополітики та активісти, що на фронті солдати безбожно пють. Насправді за свою тижневу поїздку ні п’яних, чи навіть підвипивших не зустрічав. На бойових позиціях хлопці тверезі. Вони розуміють, що повинні захищати Україну і відповідально ставляться до своїх обов’язків.
Про час
Зона АТО краде час. Тут дні летять швидше. Можливо, через постійну небезпеку і напругу. У нас рух насиченіший, але там доводиться постійно поспішати, аби не потрапити під обстріл. Коли потрапляєш на лінію фронту, все змінюється дуже швидко. Небезпеки тут чатують на кожному кроці.
Записала Юлія ТОМЧИШИН.
