Автобус набирав розгону. Він віз Настю за межі рідного містечка, яке вмить стало чужим. Злий жарт зіграла з нею доля, але Настя ні про що не шкодує.
Лишень про те, що сказала про дитину. Їхню з Назаром дитину… Не повірив, розсміявся, крикнувши, що ще невідомо, чи це його дитина. Як він, її коханий Назар, міг повірити у безглузді чутки, не вислухавши її, і поставити жирну крапку у їхніх стосунках. Але він не дослухав, не захотів нічого слухати, а вона не хотіла виправдовуватися, бо не було за що.
Настя ніколи не зраджувала коханому. Серце розривалося від невгамовного болю, а розум твердив одне: «Забудь, забудь його»…
Навіть у найстрашнішому сні Настя не могла такого уявити, хоча сон напередодні розлуки з коханим і справді насторожив її.
Настя йшла зеленим полем у красивій весільній сукні, а постать Назара щоразу від неї віддалялася, поки зовсім не зникла. Так вона залишилась стояти – одна серед поля із букетом жовтих троянд, які є провісниками розлуки.
Прокинувшись, Настя з острахом огляділася, зрозумівши, що це лише сон. Вона проганяла від себе недобрі думки. Що ж може трапитись?! З коханим мріють про весілля. А як він зрадіє, коли дізнається, що у них буде дитинка!
Повірив чуткам, наче Настя за його спиною зустрічається з його найкращим другом, який, до речі, сам ці чутки розпускав, щоб розсварити закоханих. Михайло ще зі школи упадав за Настею, але вона обрала Назара.
…У затишному, невеличкому, спокійному містечку Настя починала життя спочатку. Влаштувалася на роботу, винайняла невеличку кімнатку в гуртожитку, адже їй тепер про майбутню дитину треба думати.
Яким тісним є світ. Втікаючи світ за очі, Настя не думала, що зустріне у новому місті якихось знайомих. Колишня сусідка приїхала сюди до родичів і випадково зустріла Настю на ринку. Розговорилися про те, про се. Розпитувала Настю про самопочуття, а потім обмовилась, що у Назара буде весілля.
Ноги підкосилися, в очах потемніло. Далі Настя нічого не пам’ятає. Все відбувалося, як у тумані. Опритомніла вже у пологовому будинку. «Мені ж іще рано народжувати, це лише сьомий місяць вагітності», – снувала думка у її голові.
– Не хвилюйтесь, – помітивши спантеличений вираз обличчя породіллі, лагідно мовив лікар. – З вами і дитинкою все буде гаразд.
У важких муках – тілесних і душевних – народжувала Настя. У той час в іншому куточку області на рушничок щастя ставав її коханий. Він в обіймах цілував красуню-наречену, а Настя притискала до грудей крихітну донечку, таку схожу на татка, сльозами вмиваючи і цілуючи її малесенькі рученятка…
