Таємниці тихого полювання від тернопільського грибника Олександра Столярова

Традиційно восени розпочинається грибний сезон. Щоправда, цьогоріч через аномальну спеку та різке похолодання врожай грибів незначний. Та незважаючи на це, шанувальники тихого полювання вирушають у різні куточки області у пошуках маслюків, опеньок, печериць та рижиків. Сьогодні збирання грибів – це не тільки смачна вечеря і заготівлі на зиму, а також активний відпочинок на свіжому повітрі, дружнє спілкування, особливий вид осіннього дозвілля, який неможливо оминути увагою. «Наш ДЕНЬ» розшукав одного з найдосвідченіших грибників Тернопільщини та дізнався, які гриби варто шукати у лісах області, а які можна знайти і в центрі файного міста, про правила і табу тихого полювання та унікальні знахідки.

Тамара Столярова і велика сім’я білих грибів.

Опеньки можна збирати і взимку

Тернополянин Олександр Столяров збирає гриби з самого дитинства. Знання та любов до цієї справи йому передали батьки.

– Перші свої гриби я збирав на Черкащині у Холодному яру, звідки родом мій батько. Це були берестяки. На Тернопіллі багато людей їх не знають. Вони ростуть по всьому місту на стовбурах листяних дерев. Наукова назва – трутовик лускатий.

В арсеналі пана Олександра – десятки книг про гриби, сотні фотографій його знахідок – усі систематизовані та підписані. Це справжній фотоархів грибних скарбів нашого краю.

– Усім початківцям, які хочуть навчитися збирати гриби, потрібно знати три речі: коли збирати, де і що, – запевняє Олександр Столяров.

Він переконаний: збирати гриби можна цілий рік та всюди – і у місті, і в лісі, поблизу пеньків, на деревах, у траві. Навіть взимку у Тернополі є шанс знайти зимові опеньки або вербівки. Ростуть вони біля пеньків у гідропарку Топільче та й взагалі – по всьому місту. Весна – час глив, далі з’являються печериці, трутовики сірчано-жовті. Останні цього року збирали на вербах у скверику неподалік пам’ятника Данилу Галицькому.

Коли чую про гриби у місті, на зелених зонах обабіч доріг відразу ж перепитую, чи не шкідливо їх їсти, адже тут їздить багато автівок і повітря не найчистіше. Олександр Столяров переконаний – можна і треба. Він не погоджується з думкою, що гриби вбирають в себе всі шкідливі речовини.

– По-перше, грибниця – це сплетення тоненьких ниточок, які через свій розмір практично нічого в себе ввібрати не можуть, – переконаний він. – По друге, гриб виростає за одну ніч. Скільки отрути і радіації він може накопичити за такий короткий час? Більше ніж картопля, морква, буряк за все літо? Відповідь однозначна – скоріше всього ні. Коли вибухнув Чорнобиль, я виготовив прилад, шо вимірює радіацію. Перевірив гриби і не виявив шкідливих речовин. А ось у овочах з городу рівень радіації перевищував норму. І по-третє, з моїх спостережень роблю висновок – гриби просто не ростуть там, де забруднено, де смітник, і, якщо на місці грибниці накидати сміття, а особливо налити помиїв, вона не родитиме і, зазвичай, просто гине.

За один раз – 123 боровики

Всього на світі більше 100 тисяч видів грибів. Близько третини з них – не їстівні. Інколи грибники між собою жартують: «Гриби можна їсти всі, але деякі з них лише один раз». Тому варто бути дуже обережними під час тихого полювання і класти у кошик лише ті гриби, у яких ви впевнені на сто відсотків. Звичайно, найбільшою цінністю в наших краях є білі гриби. Пан Олександр розповідає, що успішно збирає їх на Тернопіллі. Хоч більшість людей переконані – вони ростуть лише в Карпатах і Поліссі.

– Тільки потрібно знати, коли за ними йти, де вони ростуть і мати навички у пошуці, – додає він. – Особистий мій рекорд біляків – 123 за один раз. Надіюсь, поки що. Білі гриби люблять вологу, парку тиху погоду, найкраще з туманом. І щоб температура була вище 15 градусів. Можна їх знайти там, де ростуть дуби, буки, граби, берези, сосни. Я завжди їх збираю у Струсівському лісі.

По якості на білі схожі: гриб баран і оленячі ріжки. Це рідкісні гриби, занесені у Червону книгу Європи, але в наших лісах вони зустрічаються досить часто. Пан Олександр показує світлини. Ці гриби ростуть сім’ями у букових лісах і чимось схожі на корали.

По гриби пан Олександр зазвичай ходить з дружиною. У вихідні приєднуються діти і внуки. Це справжнє родинне захоплення. Кожен сезон має свої особливості та фаворитів.

– Влітку надзвичайно багато грибів. Ми збираємо підберезники, лисички, сироїжки, – розповідає чоловік. – Восени вирушаємо за маслюками у молоді соснові ліси та за рижиками – у молоді ялини. Також у цю пору ростуть вовнянки, рядовки фіолетові та сивульки, опеньки, білі та оливково-зелені грузді. Вирушати на тихе полювання потрібно на світанку, адже ростуть гриби вночі. Щоб гриби смакували, їх потрібно правильно приготувати. У родині Олександра Столярова цим займається дружина.

– Не варто гриби варити дуже довго – адже вони втрачають смак, – каже він. Якщо ви впевнені у грибах – а без цього їх навіть не варто починати готувати – відваріть, злийте першу воду. Знову залийте водою, закип’ятять, хай повариться ще хвилин 10. Юшку злийте – її можна використати для приготування перших страв. А гриби далі можна тушкувати та готувати з них все, що хочете. Гриби ми сушимо у духовці. Важливо, щоб вона була відкрита і волога випаровувалася. Температура – 100 градусів на 1,5-2 години. Далі досушуємо на сонці.

На Тернопіллі ростуть і трюфелі

Щоб знайти рідкісні гриби, не обов’язково їхати у Карпати чи за кордон. Олександр Столяров неодноразово повертався з лісу з надзвичайно цікавими знахідками. Головне, бути уважним і навчитися по-особливому відчувати ліс.

У 2010 чоловікові вдалося знайти на Тернопіллі білий трюфель. Це дуже дорогий гриб і коштує більше 2000 доларів за кілограм. Росте у дорослих букових і дубових лісах під землею.

– Я знав про цей гриб, але ніколи не думав, що він росте і у нас, на західній Україні, – розповідає тернополянин. – Натрапити мені на нього допоміг випадок – копнув ногою кротовиння, а звідти гриб викотився. Схожий він за зовнішнім виглядом на земляну грушу – топінамбур. На розріз, як мармур кремово-білого кольору з коричневими розводами, а насичений грибний аромат, як тільки розріжеш, розноситься по всій кімнаті. На смак він, як молодий горіх. Варити і смажити його не треба – вживають сирим. Ми куштували цю диковинну для наших країв страву, намастивши тоненький шматочок чорного хліба оливковою олією і поклавши зверху тоненько нарізаний білий трюфель.

Не знаєш – не бери

Найважливіший закон грибників – не знаєш, не впевнений, не бери і будь уважним. Хоч трохи сумніваєшся – викинь.

– Стає страшно, коли на залізничній станції, чекаючи поїзд, щоб їхати додому, в чужих кошиках бачиш білий панцирний мухомор або бліду поганку, взяті, як печериці, зелений мухомор замість голубінки (світло – зелена сироїжка), несправжні опеньки замість справжніх, – розповідає пан Олександр. – Починаєш пояснювати, що такі гриби брати не можна. Інколи люди так обурюються, не вірять, що ледь до бійки не доходить. А один отруйний гриб може забрати життя не лише грибника, а й його рідних. Тож у таких справах потрібно бути надзвичайно обережним.

Одна з основних ознак отруйного гриба – його ніжка виростає ніби з мішечка – має подвійний обідок. Так печерицю можна відрізнити від блідої поганки.

А ще є гриби гнойовики, які дуже поширені на Тернопільщині. Вони ростуть на добре підживлених гноєм грунтах. Це їстівні гриби і молодими чудово смакують. Однак їх у жодному разі не можна поєднувати з алкоголем, адже тоді ними можна отруїтися. Їх навіть використовували в давнину щоб вилікувати чоловіків від алкоголізму.

Цьогоріч, кажуть грибники, через посуху гриби не вродили. Хоча досвідчені збирачі переконані, що і в неврожайні роки завжди можна щось знайти. У цю пору гарно ростуть маслюки. Особливо зараз, після рясних дощів і незначного потепління варто вирушати до лісу у пошуках грибних скарбів. Пан Олександр також збирається, хоч зізнається, великих очікувань не має, адже погода росту грибів не сприяє.