«Тепер у нас – нове життя»

«Тепер у нас – нове життя»

Її мрії, надії, віра і сподівання розбилися вщент. Сьогодні вона його втратила назавжди. Весела весільна музика, що лунала на іншому кінці вулиці, відлунювала жалобними акордами у її спустошеному серці, яке справляло поминки за їхнім коханням. Дивилась у вікно і світа Божого не бачила. Сльози заливали її обличчя.

…Про таке неземне кохання, яке було у Світлани і Тараса, пишуть вірші і романи. Здавалося, ідеальнішу пару за них годі й пошукати. Дівчина до безтями кохала свого синьоокого красеня-хлопця і була впевнена, що він теж по вуха закоханий у неї. Іноді сама собі дивувалася, як її, тиху, спокійну, звичайну на вроду, покохав Тарас, за яким не одна дівчина сохла. Їхні протилежності у всьому притягувалися, вони доповнювали один одного, як день доповнює ніч, біле – чорне, інь – янь… Та враз на горизонті щастя молодих людей з’явилась та, що звела ці стосунки нанівець. Всі бачили, що Тарас віднедавна щораз частіше почав поглядати у бік струнконогої красуні Наталі, яка приїхала погостювати до родичів. Тільки Світлана не помічала чи не хотіла помічати цього через своє сліпе кохання, поки якось хлопець, як грім серед ясного неба, повідомив їй приголомшливу звістку:

– У нас з Наталею буде дитина. Вибач.

Світлана ще довго стояла у стані закам’яніння. Вже й Тарасова постать сховалася за квітучими садами їхньої вулиці, а дівчина все ніяк не могла поворухнутися від щойно почутого, яке відмовлявся сприймати її розум.

До останнього їй хотілось вірити, що це якийсь страшний сон, котрий скоро закінчиться. Саме нині вона хотіла ощасливити коханого звісткою про свою вагітність.

…Музики гучно грали весільного марша. Веселі і схмелілі гості співали молодятам: «Гірко». Та ніхто не знав і не міг собі уявити, як гірчило на душі у Світлани. У сутінках, не вмикаючи світла, вона так і просиділа усю ніч біля вікна. Спогади про коханого все виринали і виринали в пам’яті, хоч намагалася змусити себе назавжди про нього забути.

Наче чорна хмара, Світлана снувала по кімнаті.. Це тривало декілька тижнів – до тієї миті, коли одного ранку відчула, як під її серцем щось заворушилося.

…Світлана заново поверталася до життя. Пологи у неї пройшли швидко і практично безболісно. Маленьке дитятко ніби знало і відчувало, що його матері і так достатньо болю завдали. Крихітна донечка-красуня зростала у цілковитій любові, яку їй замість двох – мами і тата – заміняла вона одна. Донечка підростала і ставала незамінною маминою помічницею.

Тарасова ж пасія Наталка дедалі частіше дорікала чоловікові: то він грошей мало заробляє, то додому пізно приходить, іноді напідпитку. Далеко не такою, як до заміжжя, була його дружина. Спокусниця і безтурботна дівчина перетворилася у зміюку. А тепер ще й не пропускала нагоди, щоб не дорікнути чоловікові тим, що донечка Світлани дуже схожа на нього. Тарас жодного разу не бачив своєї трирічної донечки. Він вдосвіта ішов на роботу, із сутінками повертався додому. Не знала раніше про існування точної копії свого чоловіка – дівчинки і Наталка, адже зі Світланою вони жили тепер на різних боках   містечка. Світлана продала свою невеличку хатинку і купила однокімнатну квартиру якнайдалі від коханого. Дізналася лише декілька днів тому, вперше привівши до дитсадка їхнього із Тарасом синочка. Вона стала на порозі дошкільного закладу і заціпеніла: на неї дивилося двійко блакитних очей світлорусої дівчинки.

Того вечора Наталка «закотила» істерику чоловікові. Він стояв у непорозумінні. Як це може бути? Світлана ж нічого не розповідала йому про дитину. Щоправда, тепер йому пригадалось, як сусіди розповідали про те, що Світлана одразу ж після їхнього весілля поїхала в село до бабусі, а повернулася не більше півроку тому із дитиною. Тепер в його голові почала чіткіше вимальовуватись картинка, а довідавшись, коли день народження дівчинки, усілякі сумніви покинули Тараса: це його донька!

Якось Тарас заявив Наталці, що сьогодні він поведе сина у дитсадок. Вона кричала, була проти, але зрозумівши, що нічого не вдіє, дозволила чоловікові побачити дочку.

Серце Тараса шалено калатало у грудях. Біля дитсадка він побачив Світлану із донечкою. Жінка збентежено опустила погляд, та одразу ж справилася зі своїми хвилюваннями. В ту мить зрозуміла, що колишнім коханим вона уже перехворіла. Тарас просив вибачення, сказав, що залишить свою дружину заради неї і донечки.

– У тебе є син і дружина, яким ти потрібен, –  холоднокровно відповіла жінка. – Ти покинув мене і нашу, тоді ще ненароджену донечку, коли нам був дуже потрібний. Тепер у нас є чоловік і батько, якого ми дуже любимо, а він – нас. Тепер у нас – нове життя.






Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *