Тернопільський професор Лілія Бабінець – про перспективи розвитку сімейної медицини

Тернопільський професор Лілія Бабінець – про перспективи розвитку сімейної медицини

У світі ця галузь медицини уже давно є пріоритетною. В Україні лише говоримо про справжню увагу до сімейної медицини. Хоча і в нашій області уже є хороший досвід того, як лікар стає майже членом родини.

 

Про це – сьогоднішня розмова з професором медичних наук, завідувачем кафедри первинної медико-санітарної допомоги та загальної практики сімейної медицини Тернопільського державного медичного університету імені Горбачовського, віце-президентом громадської організації «Асоціація сімейних лікарів Тернопільської області» Лілією БАБІНЕЦЬ.

 

–  Ліліє Степанівно, первинна чи сімейна медицина у нашій державі не є така популярна, як належить. Вона модна тільки на слуху – роками чиновники експлуатують цей бренд. А ви вірите, що майбутнє українських пацієнтів саме за сімейною медициною?

– Я абсолютно впевнена в цьому. Принаймні, для сільської місцевості альтернативи просто немає, враховуючи  територіальні, економічні особливості держави.  А в містах, безумовно, слід прораховувати. Зараз є досвід пілотних регіонів, який усе-таки треба підсумувати, і тоді точно визначитись. Але навіть якщо буде прийняте рішення –  розділити – як було колись: що до 18 років дитяче населення обслуговує дільничний педіатр, а потім, уже доросле, лікар загальної практики, все одно – це сімейний лікар, тому що він виконує обов’язки значно ширші, ніж терапевт. Адже надає допомогу, згідно з протоколом, і в інших галузях: хірургії, акушерстві,  урології … А якщо первинна допомога буде надаватися одним спеціалістом від народження – це повністю сімейний лікар. Думаю, так і буде, бо найбільш успішні за організацією системи охорони здоров’я саме ті країни, які йдуть за цим механізмом. Особисто для мене було великим  здивуванням, що Великобританія не просто прийняла алгоритм розвитку сімейної медицини, а ще й повністю фінансує з державного бюджету. Заробітна плата сімейних лікарів там складає 100-130 тисяч фунтів стерлінгів на рік. А заробітна сумарна плата, наприклад, хірурга вторинної ланки – госпітальної, не спеціалізованої – 70 тисяч, терапевта – 50. По цьому вже можна судити, яку увагу держава приділяє  сімейному лікарю. І я думаю, треба вибирати найкращі варіанти, хоча у Європі та світі є інші – і вони теж нормальні.

 

– Якщо говорити про Україну, то, здається, у нас все навпаки. Держава поки що не зацікавила фінансово сімейного лікаря. Медики якраз не рвуться до села – зарплата мізерна, відсутня інфраструктура, часто і житло.

– Але ж ми говоримо, що в основі усього є людина, тобто, пацієнт. І державні мужі повинні визнати, що первинна допомога буде успішна тоді, коли буде наближена до людей. А найдешевше це зробити у регламенті сімейної медицини.  Адже сімейний лікар зможе обслуговувати і доросле, і дитяче населення. Це – людина, яка відповідає за здоров’я усієї родини. І це буде найефективніший спосіб наближення первинної медичної допомоги до села. Ще й економія для держави.

 

– Між іншим, сьогодні звучать й інші думки про роботу сімейного лікаря – як приватного підприємця.

– Звісно, матеріальний бік треба прораховувати. Однак, якщо взяти бюджет, то не такі вже й малі гроші, як для нашого всього бідного бюджету, виділяються на медицину. Справа в тому, що на первинну ланку навіть 20 відсотків не йде, а має –  хоча б 30 відсотків. Тоді реально можна займатися  профілактикою. Значить, люди менше хворітимуть. І гроші будуть економитися на вищих ланках. Тому, знову ж таки,  держава зможе  зосередитися на первинній ланці, невідкладній допомозі. Забезпеченні цільових програм – як от по гіпертонії, цукровому діабету, туберкульозу та інших захворюваннях, які є глобальними проблемами людства.

 

– Усі роки з часу незалежності, здається, тільки й говоримо, що первинна медична допомога має стати пріоритетною…

– Стверджувати, що нічого у цьому плані не робиться – було б неправильно. Чимало зроблено і в нормативній базі, протокольній медицині для первинної ланки. Згідна, багато бюрократії. Щодо області, то хочу сказати оптимістично: у селах наші сімейні лікарі працюють, і працюють добре. У різних умовах, але похвалюся, що є і хороші амбулаторії. От в рамках роботи Асоціації сімейної медицини минулого тижня відвідали дві амбулаторії – у Романовому Селі на Збаражчині  і в Увислій на Гусятинщині. Ми побачили реальну роботу. І медики наші аж світяться, і люди прості їх поважають. Одна справа, коли лікар наїжджає вахтовим методом, а коли – на місці – все знає і надасть вчасно необхідну допомогу. Треба думати і про доступність медикаментів, це дуже серйозна проблема. Не можна усе поставити на масштабну комерційну основу,  треба думати, щоб і людям було краще. Я вірю – по-здоровому і прагматично. Бо знаю – треба все прораховувати. А прорахунок і здоровий глузд підказують – альтернативи сімейній медицині немає. Я виступаю, насамперед, як пацієнт.

 

– Нещодавно у Полтаві проходив 4-ий з’їзд сімейних лікарів України з міжнародною участю.

– Наша делегація також брала у ньому участь. Взагалі, я вважаю, багато чого можна зрушити з місця, якщо асоціації сімейних лікарів знизу будуть поставляти цікаві ідеї, напрацювання. До речі, ми часто зустрічаємося, щонайменше 4 рази в рік проводимо такі міжрегіональні формати, де з’їжджається професура із всієї України, збирається 250-300 учасників. У травні у нас, на базі університету відбулася Всеукраїнська з міжнародною участю конференція. Доповідали 30 найкращих професорів із всіх регіонів. І сімейні лікарі з глибинки змогли почути матеріали на різні теми. Це дає можливість розвиватися.

 

– Ви завжди наголошуєте, що у сімейній медицині має працювати не просто справжній фахівець, а добра, щира людина.

– Інакше бути не може. А ще формувати філософію сімейного лікаря необхідно вже з перших курсів. Потрібно, щоб всі медики, які будуть працювати у вторинній, третинній ланці, усвідомили, що це головна фігура в системі охорони здоров’я,  людина, яка формує маршрут пацієнта. Бо зараз, як ми говорили, нема ще відповідної поваги, престижу. Чи не тому маємо нині на сімейних лікарів запит українського суспільства – майже 3 тисячі вакантних посад, більше 50 відсотків саме в сільській місцевості. Ми повинні заповнити їх якісними випускниками. І, можливо, навіть не ставити питання,  щоб переучувати працюючих спеціалістів, а мова іде якраз про молодих.

 

– Колись ви самі працювали дільничним терапевтом.

– Так, я починала свою лікарську діяльність з дільниці у Тернопільській другій міській поліклініці і пропрацювала три роки. Але це була непостійна ставка – і коли мені вже запропонували рефлексотерапію – я поїхала, вивчилася, мені було цікаве усе нове. Але, повірте, ностальгія за первинною ланкою у мене була ще довго. Я дуже любила цю роботу – я йду, до мене вітаються люди, мене чекають… Лікарі первинної ланки несуть особливу відповідальність – якщо у стаціонарі ти стикаєшся з більш складними випадками, поруч інші спеціалісти-консультанти, тут і професор, й відповідна апаратура… А лікар сімейний повинен одразу тактично визначити, що йому робити з хворим. Від його грамотності залежить, яку дорогу пройде пацієнт. 80 відсотків випадків на первинній ланці починаються і завершуються. До речі, розроблені індикатори ефективної діяльності – вони європейські і вже впроваджені, за якими можна визначати якість роботи дільничного терапевта, педіатра чи сімейного лікаря. Причім, ці індикатори, де показники більше профілактичного напрямку. Це ступінь виявлення онкології на ранніх стадіях, раннє виявлення туберкульозу, якісно проліковані пневмонії, відповідність лікування протоколу. Це дуже важливо. Якщо лікар дотримується медичних протоколів – вже не наробить великих помилок. З іншого боку – лікар має бути як художник, бо кожна людина індивідуальна. Це як у статистиці, де трапляються стандарти 2-3 відсотки у межах похибки. Але в медицині ніхто не хоче стати тією похибкою! І сімейна медицина – це саме та ланка, де має бути правильно визначений первинний діагноз.

 

– Ліліє Степанівно, ви – не лише науковець, а ще й практикуючий лікар-рефлексотерапевт.

– Рефлексотерапія – особлива галузь медицини, яка переживає ренесанс. І я думаю, у цій царині ще буде багато відкриттів. Є зараз така методика раннього виявлення різних нозологій за  біопотенціалом деяких точок акупунктури.

 

– Пропоную цю тему для наступної розмови. Нашим читачам буде цікаво дізнатися про це більш детально. А зараз трішки про особисте. Як з таким насиченим темпом життя знаходите час для себе?

– Я навіть встигаю полити квіти зранку. Головне, щоб на душі було добре. Коли є відчуття гармонії, думаю, це відображається і зовнішньо. І навіть якщо життя так складається, що ти на якомусь етапі потрапляєш у не зовсім зрозумілу ситуацію, не треба панікувати. Варто себе сконцентрувати, опертися на тих китів, які завжди тебе тримають, побачити людей з високим рівнем енергетики навколо себе. Або просто відчути запах квітів, трави після дощу. Інколи, на перший погляд, ніби дрібничка, а виявляється – важливо все. Я так живу. Як і кожна людина, роблю помилки і боюся своєю поведінкою образити когось.

 

– А чого боїтеся в інших?

– Лицемірства. Мені дуже близькі чиїсь мудрі слова: Бог промовляє до нас голосом любові. Якщо ми не чуємо, то Бог промовляє до нас голосом нашої совісті. А якщо ми не чуємо голосу совісті, то Бог посилає нещастя, хвороби, проблеми. Я була вражена цими словами. Голос любові чують рідкісні люди – такі як мати Тереза, Далай-лама, Любомир Гузар. А голос совісті – це те, що ми мусимо чути, і тоді багато чого могло би бути по-іншому…

Зіна КУШНІРУК.

Зіна Кушнірук

Редактор






Loading...



Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

shares