Ексклюзивні сукні, пальта, спіднички, капелюшки, сумочки, шалики, прикраси – в одному примірнику
Витончені шедеври зі звичайнісінької вовни створює тернополянка Тетяна Охрицька. Так-так, з отого прозаїчного матеріалу, з якого робили знайомі нам усім з дитинства валянки. Клубки овечої шерсті в руках майстрині перевтілюються в ніжні сукні й спіднички, розкішні пальто, майже невагомі пелеринки. З вовни, каже жінка, можна зробити, що завгодно! Навіть юрту, як у Киргизії.
– Вовна – дуже пластичний матеріал. З неї чудово вдаються і маленькі намистинки, і великі килими, – каже Тетяна. – Першою моєю роботою була квіточка, під якою я сховала кавову пляму на улюбленому піджаку. Правда, у крамницях у той час потрібних матеріалів не було, тож купила вовняні нитки для в’язання й добре їх розчесала. Згодом почала робити шарфи, а нині виготовляю переважно різноманітний одяг. І самій приємно його носити, й тішуся, що він дарує радість іншим.
На вулиці до майстрині підходять жінки й запитують, з чого ж створені її пальто чи сукня. Й дивуються, почувши відповідь. Але краса, як відомо, потребує жертв, тобто багато праці й часу.
– Вовна, або ж овеча шерсть, схожа на вату, – розповідає тернопільська майстриня. – Я розкладаю її на великому столі, змочую водою з милом і починаю м’яти, місити, терти… Називається це валянням, а в результаті утворюється войлок. Він може бути грубшим, для теплого одягу, або ж зовсім тоненьким. З такого я виготовляю шалі, сарафани. До літніх сукенок додаю натуральний шовк, тож у них не жарко навіть у спеку.
Вовна чудово поєднується й з іншими матеріалами, тому політ для фантазії – необмежений. Головне – правильно зваляти шерсть, тоді річ служитиме роками.
– Жоден мій виріб не має швів, – зауважує Тетяна. – Часто люди думають, що такий одяг непрактичний, але насправді за ним дуже легко доглядати. «А це не порветься?» – запитують, глянувши на шарф-павутинку. Тоді я беру його за краї й тягну з усієї сили – волокна так просто не розірвеш.
Про вовну та її можливості Тетяна розповідає так натхненно, що хочеться і собі зваляти бодай дрібничку. А ще сім років тому вона і не підозрювала про існування войлоку, хоча інтерес до рукоділля в неї був і раніше.
– Дванадцять років я працювала в Тернопільському краєзнавчому музеї, – зауважує майстриня. – Моєю спеціалізацією була вишивка, український народний костюм. Свою роботу любила, та в середині 90-х, коли на зарплату в музеї було нереально прожити, довелося її змінити. Спершу подалася у торгівлю, навіть розпочала власний бізнес. А у вільний час займалася тим, що було ближче до душі – рукоділлям. Вишивала, в’язала. Коли ж удома з’явився інтернет, побачила, які дивовижі можна робити зі звичайної непряденої вовни.
Відтоді її життя змінилося. Майстер народної творчості з вишивки, вона була впевнена, що нічого нового для себе у рукоділлі вже не відкриє. Та вовна настільки захопила її, що з часом це хобі перетворилося на фах. І нині екслюзивний одяг від тернопільської майстрині носять жінки у Європі, США і навіть Японії. Хоча все-таки найчастіше замовляють таке вбрання українки.
– Наші жінки завжди прагнули гарно виглядати. Врешті, зробити цікаву дрібничку можна навіть із підручних матеріалів. Колись, пригадую, показала одній зі своїх подруг намистинки з шерсті. Вона – рукодільниця, і одразу загорілася бажанням зробити такі ж. А дістати шерсть тоді було надзвичайно складно. Виручив її домашній улюбленець – пухнастий сибірський кіт. Вона його гарно вичесала, а з шерсті зробила намисто, – усміхається Тетяна.
Нині, каже майстриня, рай для рукодільниць. Замовити можна не лише овечу вовну, а й кашемірову шерсть або ж – напрочуд тонку – екзотичного альпака. Цей ссавець належить до родини верблюжих і водиться у високогірних районах Південної Америки. У Карпатах теж розводять овечок, але в нас холодні зими, тому їх шерсть – доволі товста. З неї колись валяли сердаки, ліжники. А от мереживної шалі, яка буквально просвічується, з такої не зробиш.
На виставках і фестивалях роботи тернополянки завжди вирізняються. Точно повторити зроблене їй ніколи не вдається, тож усі сукні, пальта, спіднички, капелюшки, сумочки, шалики, прикраси існують в одному примірнику. Особливо ваблять око малюнки на виробах. Українські маки або ж фантастичні казкові квіти нагадують акварельні картини. Коли різнокольорові волокна перплітаються під руками, і народжуються такі маленькі шедеври.
Нині Тетяна охоче ділиться своїми секретами на майстер-класах. Пригадує, що ази рукоділля теж “підгледіла”, ще у дитинстві.
– Як не дивно, але моя мама не вміла навіть гудзик пришити, – усміхається Тетяна. – Правда, гарно вишивала бабуся. Та ніхто особливо не навчав рукоділлю. Пригадую, на виставці в Тернополі побачила, як жінка робила гердани. Я простояла біля неї весь день, а коли прийшла додому, знайшла бісер і зробила з нього комірець і манжети для шкільної форми.
Рідні з розумінням ставляться до захоплення мисткині й у всьому її підтримують. Для майстерні Тетяна облаштувала окрему кімнату в квартирі. За роботу, зізнається, береться тільки з гарним настроєм.
– Я й сама не відмовляю собі в задоволенні купити рукотворну річ, – каже жінка. – У таких виробів – неймовірна енергетика! Неможливо створити красу, якщо в тебе поганий настрій. Я в цьому вже не раз пересвідчувалася.
Взагалі, зауважує майстриня, до всього, що ми робимо, слід ставитися з любов’ю. Якщо не вдається, отже, варто щось змінити. Але для цього треба не лежати на дивані й дивитися телевізор, а прикласти зусилля, щоб мрії стали реальністю.
Антоніна БРИК.
[nggallery id=18]
