Угоди, меморандуми, декларації, які стосувалися України, рідко працювали на користь нашої держави. Для прикладу, Будапештський меморандум, мінські домовленості. Історія знає подібних випадків чимало. Натомість, підписані документи приносили значні дивіденди іншим країнам та лідерам.
Приміром, кількома підписами під Будапештським меморандумом, який виявився непотрібним папірцем, Європа, Америка і Росія позбулися сильної ядерної держави України – третьої у світі після США та РФ.
Щодо мінських домовленостей, то Росія їх виконувати не збиралася і не збирається. Євросоюз, в особі Меркель і Олланда, грає роль миротворця. Президент Білорусі Лукашенко, завдяки мінським зустрічам, позбувся статусу «останнього диктатора Європи». Крім того, з «бацьки» та інших багатих і впливових білорусів ЄС зняв частко санкції. А українці й далі гинуть в неоголошеній війні…
Тішиться соціалістична Куба, що у її столиці, в час убивчого «перемир’я» в Україні та бомбардування Сирії, Ватикан «обнявся» з Москвою. Справді «історична» подія, зважаючи на те, що на «Острові неСвободи» вся влада зосереджена в руках комуністичної партії на чолі з Раулем Кастро, а Росія є учасником обох конфліктів. Тепер Україна, після мінської угоди, має ще й папську.
В УГКЦ скептично оцінюють зустріч у Гавані Папи Римського Франциска з Патріархом Московським Кирилом. «Із нашого багаторічного досвіду можна сказати: коли Ватикан і Москва організовують зустрічі чи підписують спільні тексти, то нам годі очікувати від цього чогось доброго… Багато хто звертався до мене… і говорили, що відчувають себе зрадженими Ватиканом, розчарованими половинчастістю правди в документі (спільна декларація церковних лідерів – авт.) і навіть непрямою підтримкою з боку апостольської столиці агресії Росії проти України», – заявив предстоятель УГКЦ Святослав Шевчук.
Пункт 26-ий декларації, де міститься заклик усіх сторін конфлікту до розсудливості, є найбільш контроверсійний. «Створюється враження, що Московська патріархія або вперто не зізнається, що є стороною конфлікту, тобто, відкрито підтримує агресію Росії проти України, як, до речі, й освячує військові дії Росії в Сирії як «священну війну», або звертається передусім до свого сумління, закликає себе саму до розсудливості», – зазначив лідер українських греко-католиків. І водночас закликав віруючих не драматизувати заяву папи Франциска і предстоятеля РПЦ Кирила, бо документ укладала слабка команда. Мовляв, Папська рада компетентна у богословських питаннях, у стосунках з різними християнськими Церквами і спільнотами, а не у справах міжнародної політики, особливо, у делікатних питаннях російської агресії в Україні. «Тому заданий характер документа був їй явно не під силу. Цим і скористався відділ зовнішніх церковних відносин РПЦ, який, як ніхто, є інструментом дипломатії та зовнішньої політики Московського патріархату», – сказав Святослав у інтерв’ю прес-службі УГКЦ.
Ряд істориків, релігієзнавців, експертів доволі жорсткі у своїх оцінках щодо кубинської зустрічі. Зокрема, історик, журналіст, продюсер, політичний консультант і громадський діяч Ростислав Мартинюк заявив: «Підписана патріархом Кирилом і папою Франциском декларація матиме дуже далекосяжні наслідки. Це навіть не просто 1939 рік і пакт Молотова-Ріббентропа, це може бути повторення для України ще гіршого: 1667-ий рік, Андрусівська змова. Тоді Україну поділили по Дніпру не просто як державу, а поділили конфесійно. Правобережжя віддали католицизму, який там де-факто панував до розподілу Польщі 1795 року. Усі 30 пунктів спільної декларації насправді написані фактично заради трьох, найважливіших для Москви і мають конкретне політичне наповнення – 25, 26 і 27… Цією декларацією Українській державі плюнули в обличчя. Адже фраза про «сторони протистояння в Україні» – це, фактично, прирівняння бандитів з «ДНР» із нашими героями АТО. Ватикан підписом папи під цим документом узаконив заяви Москви про «гражданскую войну» в Україні… У цю заяву повністю перекочувала риторика Лаврова щодо «припинення громадянської війни на Донбасі».
Для Росії один із виходів – перевести війну в Україні у релігійний формат. Думка про наступний етап війни в Україні, саме як війни на релігійному грунті, активно мусувалася у коментарях російських експертів під час телемарафону з приводу зустрічі в Гавані.
Віце-ректор Українського Католицького Університету, колишній політв’язень Мирослав Маринович, у свою чергу, зазначив: папа Франциск – душпастир, а не політик, і це добре усвідомлюють у Москві. З-поміж усіх пап з ним найбезпечніше. До того ж, сформувавшись у Латинській Америці, Понтифік не розуміється на ситуації у Східній Європі й ніколи не входив у безпосередній контакт із «таємницями кремлівського двору». Московський Патріархат тривалий час відмовлявся від зустрічей з папами на невигідних для себе умовах. І раптом усі аргументи відпали, бо треба, мовляв, спільно захистити християн Сирії. А насправді – врятувати путінську Росію від повної ізоляції та поразки.
Про згаданий 26-ий пункт декларації Мирослав Маринович зазначає: «Цей параграф, вочевидь, написано в Кремлі. Він дослівно повторює тамтешній пропагандистський штамп про буцімто виключно внутрішній характер «конфлікту в Україні». У ньому міститься непрямий натяк на те, що російське православ’я в зоні конфлікту є миролюбним, тоді як «уніати» і «раскольнікі» підживлюють конфлікт… Саме так цей параграф і буде використано Москвою у найближчому майбутньому. У цьому параграфі немає жодної згадки про очевидну для всього світу причетність Росії до цього конфлікту. Те, що цей пункт пропонував митрополит Іларіон Алфєєв, – зрозуміло, але що на нього погодилися ватиканські дипломати, а врешті-решт і папа – екстраординарно».
У 27-у пункті підписанти висловлюють «надію, що розкол серед православних віруючих України буде подоланий на основі існуючих канонічних норм». Це давня політика Ватикану – підтримувати в Україні контакти виключно з «канонічною» Православною Церквою, – наголошує віце-ректор УКУ. Недратування Москви стало точкою відліку для будь-яких кроків Ватикану у стосунках з іншими Церквами. «Папа мав нагоду обстояти інтереси скривджених російською агресією. Мав, але нею не скористався… Ось чому я змушений з болем зробити висновок: в питанні України та Росії Католицька Церква задля ефемерного «діалогу з Москвою» знову розминулася з правдою, – констатує Мирослав Маринович.
Експерти зазначають: кубинська декларація – це безперечна перемога ФСБ і Кремля, цілковита поразка української дипломатії у Ватикані і некомпетентність ватиканських дипломатів.
У релігійно-політично-дипломатичних документах, які визначають долю Церков, людей, держав, епох, на жаль, не завжди знаходиться місце для віри і Бога. Хоча, ті, хто їх підписує, кажуть, що діють від Його імені.
Ольга ЧОРНА.
