Не стало шипівського козака… Жорстока війна обірвала життя відважного та харизматичного захисника Олега Ширми із села Шипівці Товстенської громади. Воїнові було 56 років. До дня народження – 20 лютого – залишалось декілька днів… Олег Ширма родом із Сєвєродонецька Луганської області. З 2008-го жив на Тернопільщині – дружина із Шипівців. Перед масштабним вторгненням збирався на роботу до Польщі. Вже замовив квиток, а тут раптом – війна… Відмінив поїздку. Пішов на фронт.
«І знову сумна звістка сколихнула нашу громаду. З великим смутком і болем в серці повідомляємо, що 7 лютого 2024 року під час підготовки до вантаження боєкомплекту, внаслідок вибуху загинув головний сержант роти ударних безпілотних авіаційних комплексів в/ч А4… сержант Ширма Олег Іванович, 20.02.1967 року народження, житель с. Шипівці.
Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким загиблого! Вічна пам’ять та Слава Герою!» – йдеться у дописі Товстенської селищної територіальної громади Чортківського району.
«Ще одна втрата. Не стало шипівського козака… На фронті загинув відважний і харизматичний захисник Олег Ширма із села Шипівці Товстенської громади. Світла пам’ять!
«Родом я із Сєвєродонецька, з 2008-го живу на Тернопільщині. Моя дружина із Шипівців. Тесть помер, тож ми переїхали до села. Так я став «бандерівцем» – розповідав пан Олег. – Раніше я працював масажистом у Києві, певний період їздив за кордон. Перед масштабним вторгненням саме збирався на роботу до Польщі. Вже замовив квиток, а тут раптом – війна… Відмінив поїздку. Приходжу додому, дружина розповідає, що чоловіки з Шипівців збираються до військкомату. «А ти що?» – питає. «Діставай військовий квиток!» – кажу. Вранці долучився до односельчан. Разом добре і батька бити. Всі – свої, всі – рідні. Наше село хоч і невелике, але згуртоване, люди – діяльні. Часто у великих селах, як доходить до діла, то нема кому вийти. А шипівські чоловіки вирішили – зробили. Патріоти. Не на словах, а на ділі. Україна переможе, нема сумніву, бо ми – на своїй рідній землі».
Спочивайте в мирі! Дякую, пане Олеже», – написала Іванна Гошій.
