Як тернопільська журналістка побувала в американських амішів (ФОТОРЕПОРТАЖ)

Аміші й Америка: діти Природи чи загублені серед цивілізації?

Як тернопільська журналістка Ольга Чорна побувала в американських амішів.

Як так можна жити, дивуються і не розуміють американці, коли йдеться про амішів. Без світла. Водопроводу. А туалет на вулиці – це, взагалі, катастрофа для сучасного жителя Штатів.

«Баґґі» – традиційний транспорт амішів.

Поселення амішів – це інша Америка. Без яскраво освітлених вулиць, автомобілів біля кожного будинку, фаст-фудів. Без будь-яких благ цивілізації…

Цього разу моя мандрівка пролягла у місто Блумфілд (Bloomfield), що в штаті Айова. Тут живе велика спільнота амішів. На тутешніх хай-веях уперше побачила дивний дорожній знак – фургон з конем. Про себе нарекла цей транспорт міні-каретою. А насправді їх називають «баґґі» («buggy») – від слова «bug» (жук). Іншого транспорту аміші не мають. Авто не водять з релігійних міркувань. Якщо ж усе-таки без машини не обійтися, наймають її разом із водієм. Коли ж треба долати великі відстані, що трапляється зрідка, – користуються автобусом чи потягом.

Жінки-аміші (фото з відкритих джерел).

Аміші ніколи не фотографуються. Також із релігійних переконань. Але мені таки вдалося «зловити» для фото кермувальників «баґґі». Коли ж намагалася зробити фото працівників біля теплиці, чоловіки дружно повернулися до мене спиною. Традиційний «жест» для амішів. До речі, влада США спеціально для амішів розробила паспорти без фото.

Цікаво й те, що аміші першими з чужими людьми практично не починають спілкуватися. Проте, коли їх щось запитати, охоче відповідатимуть. Приміром, жінки, які працювали в теплиці, розповідали що і за скільки у них можна купити. Зрештою, це їхній заробіток.

Щодо теплиць і господарки амішів загалом – продукція тут виключно органічна. Ні грама «хімії». А поля обробляють кіньми і плугом. Сюди приїжджають чимало покупців за натуральними продуктами. Вони популярні і смачні. Мені, наприклад, смакують їхні макарони. Нагадують домашню українську лапшу. І курячі яйця. Дорожчі, зате «справжні».

Вермишель власного виробництва.

Багато хто купує вироби з дерева, симпатичні покривала та іншу всячину. Все – ручної роботи. В Америці «хенд-мейд» цінується і коштує недешево.

Дорослі аміші працюють багато і важко. І дітей з раннього віку привчають до роботи. Тут не намагаються дати своїм чадам більшу освіту, ніж обов’язкові вісім класів. Вважають, цього досить для нормального життя.

У Блумфілді аміші тримають теплиці, сімейні ферми, магазини, пекарні, меблеві та деревообробні підприємства, шиють взуття, одяг, виготовляють підкови для коней, різний реманент та інше.

Фото зі спини – традиційно для амішів.

У тутешніх жінок, чоловіків, дівчат я не побачила жодних прикрас. Навіть шлюбних обручок. Вони їх не носять. Так велить віра. Як і годинників. А чоловічі штани – лише на підтяжках. Жінки і чоловіки уникають гудзиків. Це вже історія. У минулому, на історичній батьківщині, амішів переслідували пруські солдати, які носили яскраву форму з широкими пасками і великими ґудзиками.

“Телефонна хатина”.

До Америки аміші перебралися з Німеччини та Швейцарії. Ті, що живуть у Блумфілді, належать до меноннів. Це – консервативний протестантський релігійний рух у США. Їх ще називають антибаптистами. Головне їхнє правило – суворе дотримання Святого Письма. А в побуті – скромність і простота.

Поселення амішів американці називають «країною без дротів». Аміші не просто не люблять електрики – вони її ненавидять. Бо саме дротами, вважають, поширюється зло і спокуса, яке підстерігає в комп’ютерах, у телевізорах.

Телефон також не входить у «цивілізаційне меню». Тому подекуди встановлюють телефонні будки, які називають «телефонними хатинами». Зв’язком користуються лише в екстрених випадках.

Еко-хата – “андеграунд”.

А ось будинки в амішів великі, добротні. Деякі – аля «андеґраунд». Тобто, під землею. Лише фронтальна частина будинку звична. Яка від цього вигода? По-перше, зберігається тепло. По-друге, через Айову літають торнадо. То ж зруйнувати таку оселю значно важче. По-третє – це еко-будівлі.

Я шукала в Блумфілді храми амішів. Як виявилося, Службу Божу тут проводять почергово в будинку одного з членів громади. Кожної другої неділі. І що цікаво, грішник, якщо такий знайдеться, сповідається перед усією громадою.

Дорожній знак: такі можна побачити лише, де є поселення амішів.

Аміші й не вельми грішать. Абортів жінки не роблять – сім’ї, зазвичай, багатодітні. Не лінуються, бо живуть з того, що зроблять. Від держави не отримують жодного цента допомоги. Противники соціального страхування. Через те держава дозволила їм не платити податків. Одружуються лише на своїх одновірцях. Не розкошують. Не мають зброї. Політика і військова служба – також не для них. Не конфліктують з людьми з іншої віри. Тобто, нікого не чіпають і не хочуть, аби влазили в їхнє життя.

В амішів – весняні польові роботи (фото з відкритих джерел).

…Блумфілд нагадував мені величезний знімальний майданчик. Діти в полотняних шортах, що бігали босоніж. Жінки у старовинних спідницях і чепчиках. Бородаті чоловіки у білих сорочках і штанях на підтяжках. Старовинні візки… Усе скидалося на декорації історичного фільму.

Аміші звикли до здивованих облич туристів. А, може, просто, не звертають на це уваги. Для них «люди з цивілізації» – також інші…

Магазин амішів.

P.S. Аміші живуть і в Україні. У тому числі й на Тернопільщині. Їх ще називають «кашкетниками». Зокрема, у селах Стінці, Сновидові, Космирині Бучацького району. Космирин узагалі іменують «столицею» амішів. Вони не визнають благ цивілізації: ні світла, ні газу, ні сучасних побутових предметів. Чимало речей виготовляють власними руками. Не мають церкви – збираються у хатах. Віра – найважливіше для них. А сім’я і діти – найцінніше. Транспорт – коні і фіра. Майже усе, як і в інших частинах світу. Поза часом. Поза сьогоденням…

Ручні вироби.

Меблі ручної роботи.

«Баґґі» – традиційний транспорт амішів.

Ольга Чорна

журналіст, блогер, газета "Наш ДЕНЬ"

Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *