Ярослав Карпик: «Не можна допустити, щоб «Оріон» згаснув»

Ярослав Карпик: «Не можна допустити, щоб «Оріон» згаснув»
Донедавна директору колись одного з найпотужніших оборонних заводів – «Оріону» – Ярославу Карпику боляче спостерігати за тим, як нині підприємство занепадає. І це не дивно, адже у його цехах пройшла більша половина прожитих ним літ, а 28 років він його очолював.

Зрештою, дієслово «очолював» не повністю відображає директорські обов’язки у найскладніші та найнепередбачуваніші для України часи. Щоб виправдати довіру людей, які обрали його керівником, та втримати завод на плаву, пану Ярославу доводилося крутитися, як білка у колесі. Звичайно, допомагали й однодумці, однак, він звик брати усю відповідальність на себе – і за успіхи, і за невдачі.

– Пригадую, як у кінці 70-х «Оріон» тільки ставав на ноги. Зі всього Союзу в Тернопіль з’їжджалися спеціалісти, впроваджували новітні технології, нарощували виробничі потужності, навчали людей тонкощам нової роботи. Не хочу образити трудові колективи інших тернопільських підприємств, але, як на мене, у нас працювали найкращі, найфаховіші, – переконаний Ярослав Карпик.

За Союзу завод був так званим номерним, а його продукція – засекреченою. Це вже тепер пан Ярослав з гордістю розповідає, що у нашому Тернополі оріонівці майстрували засоби радіозв’язку для бронетехніки. Причому – елітні, які могли працювати ( і працювали!) у температурному режимі від мінус п’ятдесяти – до плюс п’ятдесяти градусів.

У 1991-му році, коли Україна стала незалежною, «Оріон» був одним з найпотужніших підприємств. Високі заробітні плати, соціальні гарантії, престижні професії… Та нові часи створили нові умови, за яких про перспективи розвитку годі було й думати. На першому плані постало завдання вижити.

– З часом «Оріон» на 96 відсотків передали у Фонд держмайна. Відтоді логіка чиновників була простою: державне – значить нерентабельне, збиткове. Його не раз і не два намагалися продати з аукціону, проте потенційних покупців було не так уже й багато. Тим часом, останні 6-7 років ми виконували поодинокі замовлення танково-ремонтних заводів. І це тоді, коли  могли виготовляти сотні радіостанцій, – констатує Ярослав Карпик.

Про те, як вдалося зберегти кістяк колективу, як і про те, звідки брали кошти на зарплати висококваліфікованим спеціалістам, він розповідає неохоче. Тільки й того, що  впевнений: робив усе можливе, аби «Оріон»  жив. От якби ще дехто не ставив палиць у колеса.

– Здавалося, світло у кінці тунелю з’явилося, коли торік завод купило львівське об’єднання «Іскра».  Усе ж – промисловий інвестор, з яким ми ще до аукціону налагодили тісну співпрацю і за короткий час змонтували дві нові лінії з виробництва ламп. Тому й сподівання на краще були небезпідставними. А тим паче, що з новим власником проговорили першочергові проблеми, які потрібно вирішити, намітили шляхи для виводу заводу з кризи. Та не так сталося, як бажалося, – зауважив Ярослав Карпик.

За його словами, торішні замовлення «Оріон» вже виконав, а нових немає. Буквально за кілька місяців трудовий колектив підприємства скоротився майже удвічі, а ті, що залишилися – просто виживають.

– Так довго тривати не може. Кошти від оренди приміщень, яких не вистачає навіть на нормальну заробітну плату, – далеко не вихід із ситуації. Потрібна ритмічна робота, нові замовлення, почасти  радикальні рішення. Щоб зберегти спеціалістів, робітників. Щоб врятувати завод від незавидної долі деяких інших колишніх велетів, які вже зникли з промислової карти Тернополя і України. Не можна допустити, щоб «Оріон» згаснув, – наголосив Ярослав Карпик.

Біль? Відчай? Навряд чи лише цими емоціями керувався екс-директор, погоджуючись на розмову з журналістом. Швидше всього, він хоче достукатися до сумління та совісті тих, від кого зараз залежить доля його рідного заводу, як і до здорового глузду тих, хто відповідальний за долю всього промислового потенціалу країни. Може, вже пора припиняти ганебну практику облаштовувати на місці виробничих потужностей торгові ряди з китайським непотребом та протермінованими продуктами? А таки пора.





Loading...


Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

shares