Заміжжя

Заміжжя


На обійсті Михайличенків йшла війна – вісімнадцятилітня Ксеня хотіла заміж.

  • За кого? За того чорта? – кричала мати. – П’яниця, ледащо, а ти себе за ним втопити хочеш?
    Заплакана Ксеня мовчала.
  • Та годі, Олено, дай дитині спокій, – не витримав дядько Петро, чоловік добродушний та тихий. Рідко коли він насмілювався заперечити дружині, добре розумів, що марно.
  • Хіба ж ти молодою не була? Та і що з Андрія взяти – спокійний хлопець, та і п’яним його ніколи не бачив.
  • Не бачив? – закричала тітка Олена. – А коли в селі яке весілля, то без нього не обходиться.
  • Ну, чого ти, – бурмотів дядько Петро, – то не біда, як іноді при святі чарку перехилить.
  • Де одна, там і друга, – сказала, як відрізала. – А я свою дитину не хочу волоцюзі віддавати! Та й у них не хата, а халупа, город бур’яном поріс, ледацюги!
  • А, робіть собі, що хочете, – не витримавши отого натиску, махнув рукою дядько Петро,- піду краще косити.
    Втративши і цю слабеньку підтримку, Ксеня мовчки хустинкою витирала сльози. Мабуть, побачивши таке горе, пошкодувала тітка Олена доню, бо через годину, примирливо обнявши Ксеню за плечі, запитала:
  • Любиш?
  • Так, – схлипнула Ксеня.
  • То й одружуйтесь, – постановила. – Лише нікуди тебе від себе не відпущу, ми вже старі, нам помочі треба.
    Відшуміло, відгуляло весілля, і на подвір`я Михайличенків прийшов зять. Молодим відвели половину хати, і, хоч кухня була спільною, Ксеня почувалася справжньою господинею.
    Не вгамовувалась лише тітка Олена – то зять, поголившись, залишає брудну бритву на кухонному столі, то одежу свою порозкидав, то глянув спересердя, то…
  • Приймак, – бурмотіла тітка Олена, минаючи Андрія.
  • Ледащо, – лаялась, коли нелюбий зять, спершись на косу, припалював цигарку.
    По селу поповзли чутки.
  • А правда, що твій Андрій нічого не робить, лише на дивані лежить і дивиться телевізор?- запитала якось Ксеню сусідка, коли перестріла на дорозі в магазин.
  • Та ні, він з батьком на полі від ранку до вечора, – щиро здивувалась Ксеня.
  • А правда, що він горілку п є, мов воду?- не втихала сусідка. - А потім бє тарілки і грозиться прибити тещу?
  • Хто таке сказав? – знову не могла дійти до тями Ксеня.
  • Люди кажуть, – відповіла та. – Твоя мати усім скаржиться, каже, що і з сокирою за нею ганявся.
    Роздратована Ксеня поспішила додому.
    Андрій саме збирався рубати дрова, котив поліно посеред двору, як до нього кинулась, задихана від бігу, Ксеня.
  • Збирайся, підемо жити до твоїх батьків, – сказала люто.
  • А чого? Що сталося? – розгубився Андрій.
  • Йди, збирай речі, – гірко сказала, – потім поясню.
    Андрій знизав плечима, та все ж пішов до хати.
    Хутко пакувала речі Ксеня, подумки прощаючись із рідними стінами. Кидала у валізу сукні та сорочки, згорнула з ліжка у вузол простирадло та наволочки. Так, певно, і пішли б, не попрощавшись, якби раптом не нагодилась Олена.
  • Ти куди це зібралась? – поцікавилась, схрестивши на грудях руки.
  • До свекра із свекрухою, – схлипнула Ксеня.
  • Здуріла, – констатувала тітка Олена. – Куди? У ту халупу?
  • Ага, – і у відчинену валізу полетів альбом, котрий Ксені колись подарували хресні. Фотографії розсипались по підлозі, під ногою чавкнула пахучою рідиною пластмасова пляшечка шампуню. Ксеня опустилась навколішки і почала збирати фотографії.
  • Я ж тобі, доню, добра хочу, – полагіднішавши, гладила її по голові, як малу дитину, тітка Олена.
  • Хочете? – Ксенин голос тремтів від сліз. – А брехати на Андрія – це добре? А плітки пускати по селу – теж турбота? Розлучити нас хочете? Не вийде.
  • Куди? – загородила дорогу Олена. – В чужу хату, аби люди пальцями тикали? Не пущу, і все!
    Ксеня мовчки оминула матір.
    Довго гомоніло село про ту оказію. Жаліли і Ксеню, й Андрія, а найбільше дядька Петра, що із такою зміюкою живе. Переказували, що, прийшовши з поля додому і не заставши ані дочки, ані зятя, лише зітхнув і сів вечеряти. “Видно, під добрим каблуком тримає його Олена”, – сміялися люди.
    А що ж тітка Олена? Поклялася, що ноги її у сватів не буде. Та народила Ксеня сина, і відтаяла.
    Прийшла на хрестини, відвідує, бавить онука. Та все ж на зятя дивиться косо…
    Світлана ТРУХАНОВА-ДЗУДЗИЛО.

Автор

Avatar

журналіст, газета "Наш ДЕНЬ"




Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

shares