Збере людина урожай в засіки…

Збере людина урожай в засіки…

Чотири пори року дав Бог на світі цім. Чотири пори року є й у житті людськім.

У потоці снігових розталин, під норовистий легіт вітерців і теплих сонячних промінчиків ожива земля і на ній все оживає – це прийшла весна, зеленню і квітами вона нас вітає.

У радості і муках народжується і людське життя – для продовження роду нашого, нашого майбуття.

Весняні квіти стають невдовзі плодами. Літній дощик і сонечко їх соком наливає. Так материнське й батьківське тепло всіх гріє і голубить. Дитинство залишається у спогадах – вже юність наступає.

Всі квіти різнобарвні, а плоди – розмаїті. Дитячі пустощі веселі, а дорослі – уже статечні, хмарками обов’язків і почуттів покриті. Все йде, все минає, день за днем збігає. Людина все, що посіяла і виростила, у відповідний час збирає.

Як дерева вкриються багряним листям, як заплаче небо прохолодними дощами і у вирій лелеки відлетять, збере людина урожай в засіки, згадає літнє сонечко і буде зиму-зимоньку чекать…

Яка ж вона буде: зі слабкими морозами та іскристим снігом? Чи з колючим вітром, який сніг у замети намете?

Яке ж воно, життя, на старість буде? Тихе, спокійне, чи в болючій і безрадісній самотині пройде?

Лідія КРОХМАЛЮК. с. Старий Олексинець Кременецького району.






Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *