Залозецький (або Залізцівський) замок, розташований у містечку Залізці на Тернопільщині поблизу Львівщини, є однією цікавих, але чи не найменш відомих пам’яток фортифікаційної архітектури України. Це пояснюється жахливим станом твердині.
Споруда, зведена на початку XVI століття, відображає складну історію регіону, його оборонні потреби та культурні зміни. Сьогодні замок перебуває в стані руїн, але залишається мовчазним свідком минулого, що привертає увагу туристів і дослідників. “Еспресо.Захід” розповідає про історію та легенди цієї фортеці.
Виникнення Залозецького замку
Перша згадка про Залізці датується 1483 роком, коли поселення належало родині Сієнських, власникам Олеського замку на Львівщині. На початку XVI століття землі перейшли до подільського воєводи Мартина Кам’янецького, який у 1516 році заклав фортецю над річкою Серет.
Цей період був неспокійним для українських земель, що перебували під владою Речі Посполитої. Постійні набіги кримських татар і турків, а також внутрішні конфлікти між феодалами вимагали створення потужних оборонних споруд. Залозецький замок став частиною системи укріплень Галичини, призначених для захисту від зовнішніх загроз і зміцнення позицій місцевої шляхти.
Будівництво замку відбувалося в епоху пізнього Середньовіччя, коли фортифікаційна архітектура в Європі еволюціонувала від дерев’яних укріплень до мурованих споруд. Залозецький замок, зведений із пісковика, відображає перехідний етап між середньовічними оборонними традиціями та ренесансними архітектурними тенденціями, що почали проникати в регіон.
Архітектура замку
Залозецький замок мав чітко виражені оборонні риси, характерні для фортифікаційних споруд XVI століття. У плані він був прямокутним, із чотирма ярусними баштами на кутах, що забезпечували круговий огляд і захист.
Товсті мури, побудовані з пісковика, сягали 60 метрів у довжину та мали висоту до 2 метрів у збереженій частині. Стіни були розраховані на протистояння артилерійським обстрілам, хоча й не могли конкурувати з пізнішими бастіонними укріпленнями.
Вхід до замку здійснювався через міст, перекинутий через рів із водою, що ускладнювало штурм.
У північній частині замку розташовувався палац, який слугував резиденцією для власників.А у північно-західній частині знаходилися двоярусні каземати з арковим проїздом головних воріт і п’ятигранною баштою, що мала неправильну форму в плані.
До північної та південної стін прилягали споруди, які використовувалися для проживання та господарських потреб.
Архітектура замку поєднувала функціональність із репрезентативністю, що було типовим для резиденцій шляхти того часу. Проте з XVIII століття замок втратив суто оборонний характер, перетворившись на великопанське помешкання, а згодом – на ремісничий центр із фабрикою сукна та броварнею.
Історія війн та занепаду замку
Залозецький замок неодноразово ставав ареною воєнних подій. Наприклад, під час Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького замок двічі зазнав руйнувань від козацьких загонів. Козаки, прагнучи послабити польську шляхту, атакували фортеці Галичини, і Залозецький замок не став винятком.
У 1675 році замок витримав облогу турецьких військ під командуванням Ібрагіма Шишмана. За легендою, турки намагалися поворожити, використовуючи чорну курку, щоб визначити результат штурму, але фортеця встояла.
Та найбільших руйнувань замок зазнав у XX столітті під час російських артилерійських обстрілів. Ці атаки перетворили споруду на руїни, знищивши значну частину стін і внутрішніх приміщень.
У часи Речі Посполитої після кожного конфлікту замок частково відбудовували, але з часом його оборонне значення зменшувалося через розвиток артилерії та зміну воєнних тактик.
Фактично занепад Залозецького замку розпочався у XVIII столітті, коли фортифікаційні споруди втратили своє стратегічне значення через появу потужнішої артилерії та зміну геополітичної ситуації.
Тоді замок неодноразово міняв власників і належав Вишневецьким, Потоцьким, литовському генералу М. Ронікеру, а згодом – І. Мйончинському та В. Дідушицькому. Останні використовували його як ремісничий центр, зокрема влаштувавши фабрику сукна та броварню, що призвело до руйнування частини споруди для господарських потреб.
Та після Першої світової війни місцеві селяни довершили справу руйнації, яку так і не могли зробити війни, бо розбирали камінь із замку для будівництва власних господарських споруд, доріг і колгоспів, особливо після вересня 1939 року, коли радянська влада розпочала активне використання залишків замку.
На відміну від інших замків, як-от Олеський чи Кам’янець-Подільський, Залозецький замок так і не зазнав ніяких реставраційних робіт як через брак фінансування, так і уваги.
Сучасний стан
Сьогодні Залозецький замок перебуває в стані руїн і є однією з найгірше збережених фортифікаційних споруд Тернопільщини. Залишилися лише фрагменти товстих оборонних стін висотою 1,5–2 метри, частини північної та західної стін, а також напівпідвальний поверх вежі із вузьким коридором. Крім цього можна побачити ще два різьблені герби колишніх власників замку. Пустирище замкового двору оточене залишками мурів, що створюють атмосферу втраченого величного минулого.
Незважаючи на занедбаний стан, замок залишається пам’яткою архітектури національного значення. Він приваблює туристів, які цікавляться історією та середньовічною архітектурою. Проте відсутність належного догляду та реставрації загрожує подальшим руйнуванням. Місцеві ініціативи та туристичні проєкти, як-от згадки в путівниках чи краєзнавчих статтях, намагаються привернути увагу до замку, але брак фінансування залишається ключовою проблемою.
Легенди Залозецького замку
Залозецький замок є не лише пам’яткою архітектури національного значення, але й осередком численних легенд, які додають йому таємничості та привабливості.
Легенда про чорну курку
Одна з найвідоміших легенд Залозецького замку пов’язана з облогою 1675 року, коли фортеця витримала напад турецьких військ під командуванням Ібрагіма Шишмана. Згідно з переказами, після двох невдалих спроб захопити замок турки вдалися до ворожби, щоб дізнатися волю Аллаха. Для цього вони використали чорну курку, вважаючи, що її поведінка вкаже на результат штурму. Курку випустили, але вона не дала чіткої відповіді, що деморалізувало нападників. Захисники замку, натомість, знайшли в підвалах діжки з пивом, які залишили попередні власники. Втамувавши спрагу, воїни здобули додаткову силу та мужність, завдяки чому успішно відбили напад. Ця легенда підкреслює не лише мужність захисників, але й додає колориту історії замку, пов’язуючи його з традиціями пивоваріння Галичини.
Легенда про Лжедмитрія І
У 1603 році Залозецький замок став тимчасовим притулком для Григорія Отреп’єва, відомого як Лжедмитрій І, який претендував на московський трон. За переказами, саме в мурах цього замку він розробляв план походу на Москву, підтриманий магнатами Вишневецькими та Мнішеками. Легенда розповідає, що Лжедмитрій, перебуваючи в замку, залишив по собі таємничі знаки або схованки, які нібито досі приховані в підземеллях.
Легенда про привидів Вишневецьких
Залозецький замок у XVI–XVIII століттях належав магнатському роду Вишневецьких, зокрема князю Єремі Вишневецькому, батькові польського короля Міхала Корибута Вишневецького. Місцеві перекази стверджують, що душі представників цього роду, які пережили трагічні події, досі блукають замком. Зокрема, говорять про привид молодого Єремі Вишневецького, який провів у замку свої юнацькі роки. За легендою, його дух з’являється вночі біля залишків п’ятигранної башти.
Легенда про скарби Дідушицьких
У ХІХ столітті замок перейшов до рук Володимира Дідушицького, відомого етнолога, зоолога та археолога, який влаштував у замку фабрику сукна та броварню. За місцевими переказами, Дідушицький сховав у підземеллях замку частину своїх багатств, щоб убезпечити їх від грабіжників. Після занепаду замку селяни неодноразово намагалися знайти ці скарби, але безуспішно.
Фото: Вікіпедія.