Буданівський замок, розташований у селі Буданів Тернопільської області, є однією з найцікавіших фортифікаційних споруд заходу України, але водночас і найменш популярною.
Його історія налічує кілька століть, сповнених бурхливих подій, руйнувань і відбудов. Замок не лише відігравав важливу оборонну роль, а й трансформувався з часом, набуваючи нових функцій – від монастиря до психіатричної лікарні.
Детальніше про історію та легенди замку розповість “Еспресо.Захід“
Історія виникнення фортеці
Буданівський замок бере свій початок у середині XVI століття, коли село, відоме тоді як Скомрусь, перейшло у власність галицького воєводи Якуба Будзановського. У 1549 році польський король Сигізмунд II Август дозволив Якубу та його дружині Катерині із Золотників перейменувати село на Будзанів (згодом Буданів) і заснувати містечко з Магдебурзьким правом.
Для захисту від частих татарських набігів у 1550-х роках Якуб Будзановський розпочав будівництво дерев’яної фортеці на Замковій горі, вигідно розташованій над річкою Серет. Ця локація забезпечувала природний захист.
Дерев’яний замок, однак, не витримав татарського нападу 1575 року і був спалений. На початку XVII століття брати Ян і Марцін Ходоровські, нові власники Буданова, профінансували спорудження мурованої фортеці на місці зруйнованої дерев’яної. Кам’яний замок, збудований у 1600-х роках, став потужним оборонним комплексом, здатним протистояти ворогам.
У 1631 році замок перейшов до Олександра Сененського, а згодом – до родини Левочинських. Цей період характеризувався посиленням оборонної ролі замку в умовах постійних воєн, зокрема польсько-турецьких і козацьких повстань.
Архітектурні особливості
Буданівський замок розташований на високій Замковій горі, що забезпечувала стратегічну перевагу завдяки природним перешкодам – крутим схилам і річці Серет.
Замок мав форму неправильного чотирикутника, близького до трапеції, що відповідало контурам мису, на якому він стояв. Його архітектура відображала типові риси фортифікаційних споруд Речі Посполитої XVII століття.
Також твердиня мала кутові башти круглої форми бастіонного типу, кожна з яких мала чотири яруси оборони з гарматними амбразурами. Стіни, побудовані з ламаного каменю, мали не менше двох оборонних ярусів із бійницями з лучковими перемичками. Довжина північної та південної стін становила близько 70 метрів, східної – 50 метрів, а західної – 30 метрів.
Усередині замкового двору розташовувалися житлові та господарські будівлі, що примикали до оборонних стін. Замковий палац був прибудований до північної стіни, найменш доступної для штурму. У товщі мису було видовбано глибоку криницю для забезпечення водою під час облог. А зі східного та західного боків замок захищали рови та вали.
Архітектура замку поєднувала функціональність з оборонними потребами, що дозволяло йому витримувати тривалі облоги. Збережені донині дві конусоподібні башти і фрагменти мурів свідчать про його міцність і продумане планування.
Війни та занепад
Буданівський замок неодноразово ставав ареною бойових дій. Під час Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького замок зазнав кількох атак.
У 1648 році козаки за підтримки місцевих жителів захопили укріплення, але згодом замок двічі витримував облоги. Лише у 1651 році, після запеклих боїв, козацькі війська здобули і зруйнували фортецю, а захисники потрапили в полон до татар.
У 1661 році інвентаризація замку засвідчила його жалюгідний стан: прогнилі дахи, підлоги, бойові галереї, пошкоджені стіни, розвалені печі та засипана криниця. Протягом 1660-х років Томаш Лужецький частково відбудував замок, але в 1675 році турецько-татарські війська під командуванням паші Ібрагіма Шишмана зруйнували його вщент потужними артилерійськими обстрілами. Загиблих захисників поховали на сусідній горі Погибниця, де збереглися могили з пам’ятним каменем.
Після 1675 року військова комісія визнала недоцільним відновлення замку як оборонної споруди через зменшення загрози турецьких набігів. Це стало початком його занепаду як фортеці.
Використання замку
У 1765 році польський шляхтич Евстахій Потоцький, виконуючи прохання своєї дружини Марії з Ковтських, подарував замок черницям і виділив кошти на його перебудову під монастир.
Частина замкових мурів була використана для спорудження барокового костелу Воздвиження Святого Хреста, вівтарна та вхідна частини якого розмістилися на місці двох західних веж. У 1817 році замок передали місцевій католицькій парафії, а в 1846 році ксьондз Кульчицький заснував тут монастир Сестер Милосердя, добудувавши шпитальний корпус.
Під час Першої світової війни замок зазнав значних пошкоджень, а після Другої світової війни, у 1956 році, його відреставрували та перетворили на психіатричну лікарню на 300 ліжок, яка функціонує й досі.
У 1990-х роках костел передали місцевій релігійній громаді, яка розпочала його відновлення.
Сучасний стан і збереження
Сьогодні Буданівський замок частково збережений. До наших днів дійшли: дві конусоподібні кутові башти з гарматними амбразурами, що сягають висоти п’ятиповерхового будинку, фрагменти оборонних мурів, келійні корпуси XVIII століття, переобладнані з колишніх замкових казарм, костел Воздвиження Святого Хреста, збудований на основі замкових стін.
Загалом замковий комплекс перебуває в задовільному стані порівняно з іншими фортифікаційними спорудами України, але його туристичний потенціал обмежений через функціонування психіатричної лікарні на території (офіційна назва – Буданівський психоневрологічний будинок-інтернат). Це відлякує деяких відвідувачів, хоча замок залишається привабливим для любителів історії та архітектури.
Існують ідеї перенесення лікарні та створення на базі замку музейно-туристичного комплексу, але поки що вони не реалізовані.
Костел, що є частиною комплексу, поступово відновлює римсько-католицька громада. Зокрема, у 2021 році єпископ Мар’ян Бучек освятив новоспоруджену дзвіницю з трьома дзвонами, два з яких – старі (відкопані 2009 року та відновлені).
Замок також зображений на сучасному гербі Буданова, затвердженому у 1999 році, що підкреслює його важливість для місцевої історії.
Легенди Буданівського замку
Буданівський замок є не лише історичною пам’яткою, а й осередком численних цікавих легенд і містичних історій. Розповімо кілька з них:
Легенда про підземні ходи та скарби
Одна з популярних легенд пов’язана з таємничими підземними ходами, які, за переказами, простягаються від Буданівського замку до сусідніх містечок, зокрема Теребовлі чи Чорткова. Ці ходи, за легендою, були викопані в XVI–XVII століттях для евакуації під час облог або для приховування скарбів.
Місцеві розповідають, що під час турецько-татарських набігів 1675 року захисники замку сховали в підземеллях золото, коштовності та цінні реліквії, щоб вони не дісталися ворогам.
Деякі старожили стверджують, що вхід до цих ходів досі існує десь у підвалах замку або під костелом Воздвиження Святого Хреста, але знайти його нікому не вдавалося. Ґрунтовні археологічні дослідження території могли б пролити світло на цю таємницю.
Легенда про зраду 1675 року
Одна з найтрагічніших легенд пов’язана з падінням замку під час турецько-татарської облоги 1675 року. За переказом, турецький паша Ібрагім Шишман, який очолював наступ, використав хитрість, щоб захопити фортецю. Знаючи, що захисники замку виснажені тривалою облогою, турки вдалися до обману: один із воїнів переодягнувся в жіночий одяг і, тримаючи ляльку, загорнуту в ганчір’я, ніби дитину, попросив притулку в замку. Захисники, пожалівши “жінку з немовлям”, відчинили браму. Турки увірвалися всередину, влаштувавши різанину. Усі захисники загинули, а замок був зруйнований артилерійськими обстрілами.
Місцеві вважають, що душі загиблих воїнів досі охороняють замок. Дехто розповідає про звуки ходи, брязкіт зброї чи тіні воїнів, які з’являються вночі біля залишків мурів. Поховання захисників, за легендою, розташоване на сусідній горі Погибниця, де стоїть пам’ятний камінь.
Легенда про прокляту монахиню
Інша історія пов’язана з періодом, коли замок використовувався як монастир Сестер Милосердя у XVIII–XIX століттях. За переказом, одна з черниць, яка порушила обітницю цнотливості, була проклята настоятелькою. Її дух, за легендою, залишився в замку, і відтоді в келіях іноді чути стогони або видно тінь черниці, яка молиться в темряві. Ця легенда набула нового звучання після 1956 року, коли замок перетворили на психіатричну лікарню. Деякі працівники стверджують, що вночі чують незрозумілі звуки чи бачать дивні силуети, які пов’язують із цим прокляттям.
Фото: Вікіпедія.