Троїцький костел – найстаріший храм селища Микулинці, що неподалік Теребовлі, пам’ятка архітектури XVIII століття.
Спочатку на його місці знаходився дерев’яний костел Івана Хрестителя. У 1761-1779 роках споруджено кам’яний храм на кошти графині Людвіги Потоцької. Архітектурний план виконав Август Мощинський, чоловік Теофілії Потоцької, внучки фундаторки костелу, який є також автором Домініканського костелу у Тернополі. Зразком для будівництва храму слугував костел при королівському палаці в Дрездені.
Освячення храму відбулося у 1779 році в присутності львівського архієпископа Вацлава Сераковського.
Костел оздоблено бароковими елементами з пишними деталями, в нішах знаходяться кам’яні скульптури і вази. У храмі знаходяться головний вівтар і чотири бічні вівтарі виготовлені у 1779 році з дерева і покриті мармуром. На головному вівтарі – образ Святої Трійці, а в найвищій частині два ангели та Святий Дух у вигляді голуба в променистій обрамці.
У 1780-1785 роках при костелі діяв монастир Згромадження отців-місіонерів св. Вікентія за фінансової підтримки Людвіги Потоцької.
У 1785 році австрійська влада закрила монастир, будинок почали використовувати як притулок для убогих, а костел став парафіяльним…
…Храм частково відремонтований згідно проєкту архітектора Зеновія Логуша. Він належить до Чортківського деканату Львівської архидієцезії римо-католицької церкви.
Частина дерев’яних скульптур, яку перевезли у повоєнні часи з Троїцького костелу, зберігається у відділі Львівської галереї мистецтв – Олеському замку.
До слова, на головному вівтарі костелу можна помилуватися копією Сікстинської мадонни Рафаеля. Оригінал експонується у галереї Дрездена.
Костел у Микулинцях – одна з найкращих і оригінальних пам’яток епохи пізнього бароко. Храм орієнтований з півночі на південь. Це, мабуть, пов’язано з тим, що його розмістили на одній осі з комплексом Микулинецького палацу, ще однієою пам’яткою архітектури XVIII ст.
На хорах костелу був орган, що складався з клавіатури і дванадцяти реєстрів. На жаль, під час Другої Світової війни його було знищено, а залишився лише один каркас.
Наверху, над хорами, розташовувалась бібліотека, яка містила книги польською, латинською і французькою мовами.
До 1939 року Микулинецька парафія належала до Теребовлянського деканату Львівської архідієцезії. Релігійне життя того часу набрало певного динамізму. В спільноті діяли різного роду церковні рухи, зокрема Католицьке товариство жіночої молоді, Третій закон Святого Франциска, Товариство Живого Розарію.
15 травня 1933 року Тернопільський воєводський уряд визнав Микулинецький парафіяльний костел Пресвятої Трійці разом з приміщенням монастиря пам’ятками архітектури.
У грудні 1937-го всередині костелу було проведено електрифікацію.
Після 17 вересня 1939 року в містечко увійшли радянські війська, які встановили нові порядки. Тотально контролювалися проповіді, реколекції та катехизація, що проводилися в костелі та приватних будинках. Важливу роль в підтримці християнського духу в містечку відігравав тодішній настоятель о. Ян Нєдзєльський. Він заступався перед окупаційною владою за кожного мешканця містечка та неодноразово їздив до обласного уряду в м. Тернопіль, щоб захистити скривджених. Сестри Служебниці Найсвятішої Діви Марії переховували в своєму будинку євреїв, наражаючи тим самим власне життя на небезпеку.
Внаслідок проведеної, навесні 1945 року репатріації, 75% поляків змушені були залишити Микулинці. Разом з ними виїхали також черниці та о.-вікарій Міхал Юрків. Останній священник о. П. Гаршець працював на парафії до квітня 1946 року, поки не отримав наказ від місцевої влади виїхати з містечка.
З того часу костел було зачинено. Радянська влада передала його військовій частині, яка на той час знаходилася в селищі. В самому храмі було облаштовано військові кошари. Солдати виносили зі святині літургічний посуд, дерев’яні фігури, також балюстраду, катафалк, частини вівтарів, щоб опалювати свої будинки.
Частину образів літургічних шат, фігур та парафіяльних книг врятували члени громади, які різними можливими способами забирали костельні речі і таємно переховували у своїх домах, ризикуючи власним життям.
У 1947-1949 роках у храмі розміщувалося сховище для збіжжя, а у підземеллі – овочево-фруктовий склад. З 1950 року тут зберігали сіль, яку використовували для посипання доріг. Це стало причиною величезних руйнувань, особливо правого бічного нефу. Через високу вологість всередині споруди утворилася величезна брила солі, яку розбивали динамітом, внаслідок чого повилітали шиби з вікон.
Протягом 1966-1979 років меблева фабрика використовувала святиню як склад для меблів. Тоді вікна закрили дошками. Ніхто навіть не думав про те, щоб костел врятувати від руйнування, попри те, що він мав велику цінність, як пам’ятка архітектури.
Після багатьох заяв та старань 29 липня 1989 року напівзруйнований храм було передано римо-католицькій парафії. Почалися роботи з відбудови споруди…
Зараз у римо-католицькій спільноті Пресвятої Трійці регулярно відбуваються Богослужіння, проводяться катехизми для дітей та молоді, організовуються спільні реколекції, молитовні зустрічі та чування, які відвідують представники інших конфесій.
Микулинецька римо-католицька парафія Пресвятої Трійці була протягом тривалого часу центром релігійного і культурного життя членів латинського обряду, які проживали в містечку та його околицях.
Велична і красива споруда парафіяльного костелу вистояла понад два століття і сьогодні належить до унікальних пам’яток архітектури, заслуговуючи на увагу дослідників.
За 10 хвилин ходи від костелу розташовані руїни могутнього Микулинецького замку. А поруч – старий католицький цвинтар з могилами власників містечка.
І ще один цікавий факт. У 2025 році на вежі костелу встановили звуковий годинник, який сповіщає не лише час, але й щоранку мелодією вшановує пам’ять полеглих Героїв.
(За інформацією інтернет-джерел).
Фото: Дмитра Полюховича та Zaxid.net.