***
Осінь ще усміхається молодо,
Павутинням тремтить,
Під повіками обрію – золото,
А над ними – блакить.
Розімліла земля зачарована
Від цієї краси,
І проміння нестримані повені
Розливаються в синь.
І ніяк аж не хочеться вірити
У дощі сльотяні,
Бо дарує ожинову лірику
Щедра осінь мені.
У лісі
У лісі всипано грибів,
Їх просто всіяно.
Неначе танцями вітрів,
Бажань навіяно.
Осінні барви миготять,
Вогнем насичені,
Із дуба жолуді летять,
Утаємничені.
Безлисті клени, як старці,
Стоять засмучені,
Букет натхнення у руці,
На щастя вручений.
Між гіллям сойка промайне,
Обсипле золотом.
Не відпускає ліс мене
В життя із побутом.
В старому парку
В старому парку листопад,
А я іду одна по нім.
З горобини червоний град
Спадає спалахами слів.
Колись, у іншому житті,
Була я сонячним пташам,
А ти збагнути не хотів,
Що в мене лагідна душа.
Тепер мої образи сплять,
Давно зів’яв на вишні цвіт,
Лиш ностальгією летять
Листки, неначе зграї літ…
Сонна осінь
Пізній вечір. Час згоряє,
Як папір, за монітором.
І мелодія лунає,
І зима настане скоро.
Незбагненно, непомітно
Сон пливе і ніч надходить.
Хтось краде зірки і світло,
А думок не засолодить.
Аромат від кави лине
Гіркотою в мої думи,
За вікном у кущ калини
Чорнота стріляє сумом.
Сонна осінь сивим пухом
Застеляє все довкілля
Допиваю медовуху,
Що зробила на весілля.
***
Листя осені порозносило
По куточках, по всіх дворах,
Пересміхами жовті віхоли,
Лист кленовий, мов жовтий птах.
Ой ти, осене, хочу босими
Я ногами по листі тім
Потоптатися, посміятися
У саду твоїм, золотім…
Раїса ОБШАРСЬКА.
