ПРО ЯБЛУКА
Стійкий мотив зимових яблук
Поважний вітер оцінив.
Тримають сонце і не зябнуть
Наприкінці осінніх жнив.
Дбайливих рук ранетний спокій
Торкнеться скоро, в цьому – суть…
А ті, що лишаться високо,
У вірші тихо упадуть…
НЕДОПИСАНЕ
З присмерковим сувоєм неквапно
Закрадається ніч темнолиця
І поставити зіркою крапку
Після розчерків дня норовиться.
Безсоромно виманює вітер
Із листви вже прив’ялену тишу.
…Цей сюжет без закреслень, як витвір,
Мабуть, вдумлива осінь допише.
ЧАСОПЛИН
Намальовано час,
Що проходив повз нас,
На розгортці трави, на мовчанні калини
І на тому листку,
Що у ніч гомінку
Упіймали колючі долоні ялини.
Запальні кольори
Позирк вітру згори
Пошептатись ледь чутно запросить із нами
Про високе й низьке,
Проминальне й тривке
Жовтизною думок, не хиткими словами.
Глибока осінь, мов криниця,
Де снить золочена вода.
Під ранок знов думкам не спиться,
З них сон листками обліта.
І розтуманить вітер знову
Тремкий поріг при мислях-днях,
А павутинка зважить слово
В каратах, чи золотниках…
Пристигле сонце у листві не згасло:
Роздмухав злегка вранці іскровій.
А жовтизну, немов плакатне гасло,
Зима ще не скрутила у сувій.
Цей день ласкавий осені насниться,
Прихищеній розпушеним крилом…
Свої жалі вицінькує синиця,
Що на гіллі – доклеєним листком.
Відболить, віддощить, посивіє,
Дзвоном тиші окреслить межу.
Прихистити лиш погляд зуміє
Щемну осінь, мені не чужу.
Проминальності вслід промовчу я.
Роздаровано все для усіх…
На принишклім гіллі жебракує
У сорочечці рваній горіх.
Аплодують листям клени.
Це про осінь, не про мене.
…Кава звабно зирка в очі нам:
Філіжанки паперові,
Ні про що тече розмова.
Заздрить столик вистиглим словам.
У віконце – срібну шпарку –
Кіоскарка, мов казкарка,
Від нічев’я хитро погляда.
…І мовчить далеким громом
На руці твоїй знайомій
Не обручка – осінь золота.
У криницю думок задивилось безсоння,
Спрагло тягнеться час, осад кави заснув,
Тільки позирк-павук знов снує підвіконням,
Наче ловить тихцем світанкову струну…
Забринить, як завжди, і протре світлом шибку
Крик світанку, з якого зростатиме день.
…А годинник розморено твердить: “Ще швидко.”
Ніч таки не біжить, лиш почвалом іде.
Володимир КРАВЧУК.
