Пам’ятаєте притчу про щиру серцем роботящу дівчину, для якої самі янголи просили у Бога долі? А Всевишній, показавши під паркан, де лежав п’яниця, мовив:
– Он її доля.
– Де ж Твоя справедливість, Господи? – здивувалися янголи.
– А як же я врятую цього грішника, коли не через її доброту?
Інколи мені здається, що та дівчина – то моя мати, а батько… Він отой грішник, якого рятують інші. Де тільки сила береться у неньки?
Виросла вона у багатодітній родині. Не мала особливого щастя змалку. Не має, як кажуть, його й до останку. Хоча була чи не першою красунею на усе село. Залицялися до неї немало хлопців. І батьки радили шукати багатшого. А вона вийшла заміж з любові. За того, до кого тягнулося серце. Хоч у селі знали, що любить Григорій, так звуть мого батька, і в чарку заглянути.
Та повірило дівоче серце гарячим запевненням, що після весілля найдорожчою стане вона, моя ненька.
Тільки не так сталося. Батько усе частіше заглядав у чарку, хоч і підростали у хаті дрібні діти. Одного дня каявся, а наступного кидався на маму з кулаками. Було таке, що й до лікарні ненька потрапляла через батькові побої. Я вже не кажу, скільки поганих слів ми наслухалися. І по погребах та городах сиділи, і по горищах та сусідських хлівах ховалися, чекаючи поки тато засне. І досі, згадуючи дитинство, від жаху здригається моє серце.
Уже підростаючи, ми не раз просили маму розлучитися з батьком, не губити своє життя і не калічити наше. А вона у відповідь: та він же без нас взагалі пропаде.
Зараз у мене своя сім’я. Дякувати Богу, чоловік трапився добрий. Одне я знаю точно: не терпіла б ніколи у житті такої муки, як мама. Хоча кажуть: Бог ніколи не дає людині хреста важчого, ніж вона може донести. Та заради чого змарнувала ненька свою долю? Втопив наш батько і досі топить у горілці любов і спокій домашніх, здоров’я і вроду найріднішої людини.
Не знаю навіть, чи виконала мама Божий заповіт. Чи так їй на роду написано? Чи гріхи пращурів спокутує, і досі рятуючи батька? Та чи варто це робити, якщо людина сама рятуватися не хоче? І здається мені, що ліпше прожити з інвалідом, ніж з пияком. Бо більшого каліцтва, ніж горілка, не буває. Хоча, може, я і помиляюся. Хотілося б почути з цього приводу думку інших читачів «Сімейного гніздечка».
