Хто на світі знає, що десь у маленькому Назареті перебуває, хоч і праведне, але тихе, непомітне Святе подружжя Яким та Анна? Кому відомі скорботи душі їхньої й обітниці, які вони дають у палкій молитві та в сльозах Богові, якщо він здійме з них ганьбу неплідства і благословить їх дитятком? Знає те лише один Господь, перед Яким ті обітниці складені. І ось їх безмежна радість: неплідна, постаріла Анна на диво всім народжує донечку і знає, що це – Дар Божий, наслідок їхньої палкої молитви. Але достойне здивування не тільки те, що ця неплідна народила Дитятко в такі роки старості, коли вже взагалі не родять, а ще більше те, що її природня материнська любов до народженої втіхи не перевищила любов до Бога.
Три роки втішалися святі батьки своїм, так дивно народженим Дитятком, але дана Богу обітниця – посвятити Дитя своє Богу – перевищує їх любов. Вони з усією готовністю збираються виконати обітницю, зі всією відданістю не тільки без жалкування, а й з найбільшою радістю. Дане Богом – Йому ж вони хочуть повернути. І мов би у сні справджуються слова пророка Давида: «Приведені будуть до Царя діви і рідні її будуть приведені до Тебе. Приведені будуть у веселощах і радості, введені будуть у Храм Царя» (Пс.44, 14-15).
І ось споряджується велике свято. Дивна процесія наближається до храму. А тут відбувається незвичайне приготування. Дух Святий зворушує первосвященника Захарію зі всім кліром своїм вийти назустріч Святій Діві, і він виходить. Високий ганок до храму. Це головний вхід, в нього входили тільки у великі свята і то в урочистих процесіях. Багато було сходів. Коли йшла процесія, то на площах тих сходів священнослужителі із співцями і трубачами та гуслистами співали окремі псалми з 18-ої кафізми «Пісні ступенів». По цих сходах піднялася Пренепорочна Діва, введена Духом Святим до храму. Первосвященник Захарія взяв цю трилітню дівчину і, по натхненню Духа Святого, ввів її у найголовнішу частину, у Святеє Святих, куди й сам мав право заходити тільки раз у рік. Тому то Церква співає: «Ангели входження Пречистої, бачучи, здивувалися, що Діва входить у Святеє Святих».
Не треба казати, чи легко було Анні вертатися додому без тієї своєї безмежної радості, але любов до Бога і бажання служити Йому перевищили любов материнську до дитини, а тому і вона, і святий Яким вернулися додому з радістю. Вони незабаром відійшли до Господа.
Що ж робила Марія? Навчалася Богознання, Слухала праведних наставників, навчалася Слова Божого – Святого Письма, законів і пророків. Вчилася молитись і сама часто-густо старанно молилась та просила у Бога помочі. Вчилася плести, прясти, шити… Вона так любила Господа, що здавалось, вся була виткана з любові та відданості Йому. Була така одухотворена Духом Святим, що ніякі земні думки не займали її серця. Церковні пісні доводять, що ангели оточували її і прислуговували їй. Чому увесь християнський світ, крім богоподібного благоговіння та пошани до Пречистої Діви, виявляє до неї таку палку та безмежну любов? Відповідь проста: за чистоту, за святість її, за те, що вона найближча до нас і найрідніша. Богородиця найдосконаліше знає всі наші потреби, вона сама була сиротою. Отже, чи не почує вона сироту? Вона була самотня, чи не почує вона вдову? Вона страждала пекельними муками за Сина Свого, чи не почує вона матір? Почує. Тому до ніг її увесь світ складає горе, коло ніг її усі нещасні виливають свої сльози. Ось один із прикладів.
Якось під час італійсько-австрійської війни італійці програли битву поблизу міста Адува і багато їхніх вояків потрапило у полон. Між полоненими був син однієї побожної жінки. Минуло кілька місяців від тієї нещасної битви, а італійці все ще перебували у таборі полонених. Одного дня, на велике здивування всіх, зайшов до табору австрійський імператор Менелих. Викликав цього воїна і в присутності всіх прочитав листа від його матері. Лист був короткий, але дуже щирий. «Я бідна, нещасна мати твого в’язня, великий цісарю! Змилосердися наді мною і верни мені мого сина. Я благаю тебе в ім’я Божої Матері. Тут є в нас церква. Я світила свічку перед престолом Пречистої Діви Марії і мені здалось, що Божа Мати всміхнулася і промовила до мене: «Не журись, імператор поверне твого сина».
Після прочитання цього листа настала велика тиша. Всі присутні задумалися. Дехто був зворушений до сліз. Тоді імператор звернувся до полоненого і промовив: «Ти свобідний і можеш повертатися додому. Ось тут гроші на дорогу. Скажи своїй мамі, що не я , цісар, дав тобі свободу, а Марія. Вона також і моя Мати. А коли Мати каже «так», то хто може сказати «ні»?
Тому, щоденно, благаймо, щоб любов до Господа, Пресвятої Діви Марії, її святих батьків передалася нам та нашим дітям.
