Неділя… Ранок… Я прокидаюся і відчуваю неймовірно смачний запах вареників. Так, вареників, адже я їх дуже люблю, а особливо, коли їх готує моя дорога бабуся, бо у неї вони надзвичайно смачні. Встаю з ліжка і йду на кухню. Не до вареників, звичайно, а до своєї бабусі. Вітаюся і ніжно цілую її в щічку. Так починається день.
Мабуть, ви подумали, що я люблю бабусю тільки за те, що вона вміє смачно готувати? Ні! Насамперед, вона дуже добра людина. Людина з великої літери.
Доброта і ласка бабусі завжди відкриті для всіх. А ще моя бабуся надзвичайно працьовита. Попри те, що їй уже шістдесят шість років, вона невтомно трудиться у Львівському поліграфічному коледжі Української академії друкарства інженером і архіваріусом, і я цим дуже пишаюся.
На вихідні бабуся з дідусем їдуть на іншу роботу – на дачу. Це дуже важко, адже далеченько від міста і добратися туди непросто: спершу на електричці дві години, потім потрібно пересісти на інший поїзд, а далі йти пішки аж три кілометри до її рідного села Букавина. Природа там прекрасна: Дністер, гори, свіже повітря – все, як у казці. Та у бабусі немає часу насолоджуватись цією красою, адже, приїхавши, одразу йде на город. Звичайно, я їй допомагаю, але хто ж їй допоможе, коли я на навчанні?
Я нею пишаюся! І щасливий, що маю таку чудову бабусю, яка піклується про всю нашу родину. Думаю, що найбільше багатство моєї бабусі – дві її прекрасні дочки та четверо внуків, які безмежно її люблять і бажають усього найкращого.
Тож я вважаю, що саме бабуся є для мене тим ідеалом людини, який я хочу наслідувати у житті. Її доброта, працьовитість, чесність та ласка спонукають мене творити добро для людей так, як це робить вона.
Я вдячний Тобі за все, моя дорога бабусю Ярославо.
Тарас ХАРИТОНЮК, студент Тернопільського музичного училища ім. С.Крушельницької, м. Кременець.
