Думки осінньої днини

Думки осінньої днини


Інколи вона буває оманлива, дає надію на тепло, навіть не так – на весняне тепло, на провесінь, на великодню радість. Але це не так. Не треба цьому вірити. Вчора так було – осінь видалась мені весняною. Пахло весною! І так хотілося повірити!

Я люблю осінь, навіть найбільше за усі пори року, але навесні наче скидаєш з пліч тягар, бо не треба платити за газ, бо дні довші, бо одяг легшає на тілі, бо попереду ще багато сонця і тепла.

Я люблю осінь, але кожного разу, кожного року приходить з радістю і сум. Бо дні коротшають, бо дощі і похмурість пейзажів, бо треба тепло одягатися, бо нежить і горло, бо рахунки за комуналку…

Осінь було простіше любити там, де я була ще зовсім мале дівчисько, йшла до школи і зі школи щоразу милуючись величезним, височезним кленом навпроти подвір’я Мирона Бревуса. То був найгарніший клен у моєму житті! Він ріс один, біля нього не було дерев. Це ще більше підкреслювало його горду самотню красу. Десь вдома у старих альбомах є фото, на якому ми двоє у парі – я і клен.

Недавно слухала музику Вівальді і дивилася, як облітає достигле листя з осінніх дерев. Подумала: і душі спочилих подібно листю летять, кудись летять… Так забажалося затримати і листя, і душі усіх тих, хто відійшов…

А вони такі прекрасні у своїй золотавій красі – ці листочки горіха, вишні, аличі… І музика у них, у кожному з них, музика Вівальді летить понад світом у кожному з них… Помітила, відчула, що природа ще гарніша, коли споглядаєш її під музику… Звучи, осене, звучи!

Неля ДРИБОТІЙ.

Автор

Avatar

журналіст, газета "Наш ДЕНЬ"




Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *