Євген СОПКО: «Творче хвилювання завжди присутнє, скільки б разів не виходив на сцену»

Господь благословив Євгена Сопка неповторним голосом, який ставить його в ряд із всесвітньо відомими баритонами Дмитром Гнатюком, Георгом Отсом, Томом Джонсом, Муслімом Магомаєвим та іншими зірками. І хоча за сорок шість років співочої кар’єри всесвітньої слави не зажив, його глибокий оксамитовий баритон заворожує, чіпляє за живе, бо співає не просто голосом, а душею.

Євген Сопко виконує арію Містера Х

Євген Сопко виконує арію Містера Х

Виконавця знають і цінують тисячі шанувальників не лише на Тернопіллі, а й у різних куточках України. Родове коріння пана Євгена бере свій початок у мальовничому селі Гурбинці на Полтавщині. Тут промайнули безтурботне дитинство та бурхлива юність. Тут спочивають найрідніші люди – батьки, які передали синові співочий талант. Тут його завжди з нетерпінням чекають земляки.

– Донині пам’ятаю слова мого колеги, керівника полтавської філармонії Германа Юрченка, з яким свого часу працювали, – зізнається Євген Васильович. – Коли він дізнався, що маю намір переїхати до Тернополя, сказав, що колись буду кусати лікті. Зміст його слів зрозумів лише тоді, коли втратив батьків. Через постійну зайнятість та чималу відстань дуже рідко вдається бувати на їхніх могилах. Щодо творчої долі, то абсолютно ні про що не шкодую.

Професійний вибір Євгена Сопка був далеким від пісенної творчості. Закінчивши школу, вступив до Чернівецького фінансово-економічного технікуму, проте, зовсім скоро зрозумів, що то не його хліб. Після служби в армії, де він випробував свої вокальні здібності, співаючи в ансамблі, впевнився у цьому остаточно.

Повертаючись з війська, проїздом через Харків, випадково побачив оголошення про прослуховування бажаючих вступити до Харківського музучилища.

DSC_0439

Євген Сопко з маленькою шанувальницею

– Внутрішній голос підказував: це твій шанс, – ділиться спогадами пан Євген. – Не роздумуючи, вирішив скористатися цим шансом і успішно пройшов випробування. Та все ж хотілося бути ближче до отчого дому, тому обрав Полтавське музичне училище. Конкурс був неймовірний – 8 чоловік на місце, та доля виявилася прихильною до мене.

Ще студентом Євген Сопко неодноразово ставав лауреатом обласних та республіканських конкурсів. Його неповторний баритон зачаровував кожного, хто хоча б раз почув пісні у виконанні співака. Вже будучи солістом Полтавської філармонії, артист побував на гастролях у Тернополі. Ця поїздка стала для нього доленосною. Тодішній керівник обласної філармонії Мирослав Курилюк переманив виконавця до Тернополя. Відтоді жоден концерт не відбувався без його участі.

– Ото життя розпочалося, – пригадує Євген Васильович. – З репетицій практично не вилазив, постійні концерти, гастролі. Творчу діяльність доводилося поєднувати з адміністративною, адже паралельно працював художнім керівником будинку культури облспоживспілки. Врешті-решт настав такий період, коли не витримав напруження і погодився на пропозицію переїхати до Хмельницького. Тут мені запропонували робити тільки те, що вмію найкраще – співати. Та надовго мене не вистачило. Весь час Тернопіль не відпускав мою душу.

Сьогодні Євген Сопко почувається справжнім тернополянином. Каже, що став він для нього другою рідною домівкою. Тут зустрів свою чарівну половинку – Євгенію. Тут разом звили сімейне гніздечко й виховали сина. Тут його друга сім’я – «Оркестра волі», якій віддав понад чверть століття творчого життя.

DSC_0317

Євген Сопко з художнім керівником оркестру Михайлом Віятиком

– Коли я прийшов в «Оркестру волі», це був один з небагатьох професійних колективів в Україні такого високого рівня, – ділиться роздумами артист. – Працювати поряд з такими талановитими музикантами для мене велика честь. Вдячний долі за людей, яких пізнав за час нашої співпраці. Серед них, на жаль, покійний сьогодні диригент і музикант Євген Корницький, нинішній керівник оркестру Михайло Віятик, який ціною неймовірних зусиль свого часу зумів зберегти та згуртувати колектив, а також інші побратими по творчому цеху.

З «Оркестрою волі» Євген Сопко об’їздив з гастролями не лише всю Україну, а й побував за кордоном. Як і кожному артисту, йому є що згадати. Особливо запам’ятовуються курйозні випадки, які, за словами пана Євгена, треба сприймати по-філософськи.

– Не раз було таке, що забував на сцені слова, – зізнається виконавець. – Але тут головне не розгубитися і вийти із ситуації так, щоб не помітив глядач. До речі, на цю тему анекдотична ситуація, що трапилася з відомим російським баритоном Юрієм Богатіковим. З ним мені не раз доводилося стояти на одній сцені в Палаці культури «Україна». У московському Колонному залі Юрій, під супровід оркестру, виконував пісню «Давно не бывал я в Донбассе». Забувши слова, він тричі проспівав одну і ту ж фразу. Тут вже не витримав диригент Юрій Силантьєв, підходить до артиста і каже: «Слушай, Юра, пора уже перебираться куда-нибудь в  другое место». Після чергового програшу співак вчетверте проспівав «Давно не бывал я в Донбассе». Ось такий конфуз. Творче хвилювання завжди присутнє, скільки б разів не виходив на сцену. Тут головне – відчувати глядача, слухача, бути з ним у постійному контакті, передавати відчуття, емоції, переживання з глибини душі до глибини сердець. У цьому секрет професійної майстерності.

Вітаємо Євгена Васильовича з 60-річним ювілеєм. Зичимо міцного здоров’я, творчого довголіття, добра, достатку, здійснення задумів та Божого благословення і многая літа.

Любов Гадомська

журналіст






Loading...



Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

shares