Тернопіль. Вони зайшли у тролейбус. Він – молодий, високий, гарний. Опирався на милицю і на Її руку. Мабуть, це була Його кохана. Обручок не мали.
Біля дверей сиділа молода мама з шести- чи семирічною дитиною. Глянула, відвернулась до вікна. Не запропонувала сісти.
– Сідай, сину, – казала старша жінка з сумними очима, одягнена при більш, ніж 30-градусній спеці, у все чорне.
Подякував. Усміхнувся добре, якось дитинно.
– Звідти? – запитала жінка.
– Звідти, – відповів він.
– Поранили?
– Так. Мав операцію. Але все буде добре. Трохи підлікуюся – і на Схід. Там хлопці…
– Все у нас буде добре, – додала Вона. І ніжно погладила Його темне волосся.
На зупинці, біля залізничного вокзалу, вони виходили.
– Бережи себе, сину, – сказала жінка з сумними очима.
Подякував.
Кохана подала Йому руку.
Він усміхався ніжно і дитинно.
Хай береже тебе Бог, солдатику. І твою кохану. І ваше кохання…
Ольга ЧОРНА.
