Літо…

Літо…

Це літо схоже на дівчину. В ситцевій сукенці, намисто з дрібного бісеру, зручні сандалі, а в руках обов’язково букет з розмаїтих польових ромашок, конюшини, папороті, дзвіночків, рум’янку…
Це літо схоже на малечу. Голопузу, в солом’яному брилику, яка бігає чимшвидше за метеликами чи бабкою, яка ловить стрімголов сонячні зайчики, яка сміється на весь рот, на всі щоки, на цілу дитячу незаплямовану душу.
Це літо схоже на юнака. Стрункого, засмаглого, впевненого, котрий, вдосвіта вставши, веде за вуздечку коня на сіножаті. А потім бере косу і йде в поле з батьком сіно косити. Їхній силі і вмінню підкоряються трави, коси, поля. Чути лиш ,,дзинь…дзинь…” Метал торкається стиглих трав.
Це літо схоже на матір. На її теплі, м’які, запашні руки, з ароматом хліба, молодого борщу і булочок з ваніллю.
Це літо схоже… на щастя – плюскотом води, старою рипучою кладкою через Стрипу, з квилінням чайок над ставом, з душними міжміськими автобусами, з роверами, скейтами та самокатами…
Це літо таке смачне – полуницями, черешнями, динями, кавунами…
Літо… Коли ліс говорить, коли папороть цвіте, коли липа медоносить, коли вишня потріскується янтарним клеєм, коли гуси гелгочуть, і в недільний ранок люди спішать до храму.
Коли сонця так багато, що можна в ньому скупатися, коли ночі такі теплі, що залишаєш вікна привідкритими, коли розводиш вогнище, щоби посмажити шашлик чи запекти картоплю… Щоби стільки всього зробити, що напланувалось, поки літо, поки дозрівають лани хлібів.
Неля ДРИБОТІЙ.

журналіст, газета "Наш ДЕНЬ"






Loading...



Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

shares