Нінин день

Нінин день

Вечір добігав кінця, а Ніна викидала чоловікові речі за балкон.

– Хіба мати винувата, що дитина дурнувата, – прокоментував Петро. І пішов до сусідньої кімнати – скаржитися тещі, яка якраз у них гостювала.

– Та не журися, сину, – заспокоювала та зятя, поки Ніна обшукувала шафу. – Перебіситься, потім тобі ж рай буде.

– Ага, якщо доживу, – сумно зітхнув Петро і гримнув дверима. Та й заночував у приятеля.

А Ніна проплакала майже всю ніч.

– Усе, я більше не втручаюсь, – зранечку сказала їй мати. – Я додому. І онуки зі мною. А ти порозумнішай трішки. Чоловіка втратити легко, а ось знайти – спробуй у теперішній час. Ти ж у нас не “модельна” красуня.

…Ніна зачинила за рідними двері і приготувала борщ. Потім довго стояла перед дзеркалом і розглядала себе – ніби і вад нема. Та все-одно собі не сподобалася – надмірна вага, та й зачіска давно не модна. Не дивно, що у Петра є коханка.

Спіймала їх Ніна майже на гарячому – у молодої самотньої сусідки Петро розстібав сорочку.

Ніна тоді перебила у домівці суперниці майже всі тарілки. На виправдовування, що – заміняв сантехніку і випадково забруднив одяг,  не реагувала. Тиждень демонстративно не розмовляла з Петром, а тоді вирішила, що слід його вигнати. Тож і вдалася до таких крайніх методів, бо на усі її натяки чоловік лише віджартовувався. А мати чомусь стала на бік зятя.

…Минали дні. Петро не повертався додому. Знайомі на вулиці розповідали, що безпробудно п’є. І чому б їй, Ніні, нарешті не схаменутися?

– Мені краще самій, – сказала сусідам, як відрізала, Ніна. – І вам краще усім не пхати носа, куди не просять. А я зараз – до перукаря. І сукню нову хочу! І черевички на підборах! А то баба – бабою! Ще матиму хлопа, як захочу!

… Отож, Ніна красувалася у новій сукні та черевичках, усміхалася привітно  усім, особливо, чоловікам. Та чомусь ніхто з них не спробував із нею познайомитись.

Минуло іще декілька днів.

Якогось ранку в двері постукала та сама молода сусідка.

– Чого тобі треба? – люто запитала Ніна.

– Та ось, на весілля хочу запросити, – зніяковіла сусідка. – Нарешті зважився мій однокурсник. І передайте вашому Петрові мою подяку – якби не він, у вас був би потоп.

Засміялася. Мить подумала:

– До речі, я не серджуся за побитий посуд – кажуть, на щастя!

І побігла, щаслива, східцями на поверх вище.

Ніні стало зле. Хапалася за серце, за телефон, та задзвонити чоловіку не дозволяла гордість.

Аж поки не визирнула у вікно – а там Петро збирав розкидані по землі брудні сорочки.

– Ось, вкинеш у пралку, – сказав на порозі .

– Добре , що не було дощу, – подумала із полегшенням Ніна ….

Світлана ТРУХАНОВА-ДЗУДЗИЛО.






Loading...



Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

shares