Тернопільські військовослужбовці повернулися з епіцентру військових дій
У Тернопіль приїхали хлопці, які воювали на сході України. На залізничному вокзалі їх зустрічали як справжніх героїв – з оркестром і квітами. Рідні міцно обіймали своїх синів і чоловіків та плакали від щастя. Казали: відпускати назад зовсім не хочуть.
Серед п’яти прибулих військових – 23-річний Назар Хрущ із села Полупаніка Підволочиського району. Хлопець працював у «Тернопільобленерго». Був мобілізований. Після навчань його відправили на Схід. Він служив у дев’ятій роті 51-ої механізованої бригади під Волновахою. 22 травня колишній електромонтер разом з іншими солдатами потрапив під обстріл бойовиків. Дивом залишився живим. Війна на сході змінила життя Назара. У пам’яті хлопця на все житті відкарбувалася жахлива смерть друзів.
Тернополянин був заступником командира роти з озброєння. Він вижив і нині з болем згадує товаришів, які загинули під кулями ворога. Чоловік каже, що ніколи не забуде, як ніс на руках пораненого друга й не міг нічим йому допомогти. Або коли знайшов бушлат загиблого хлопця, у якому лунав дзвінок телефону.
– Я не знав, що робити – відповідати чи ні, і що сказати мамі, як розповісти, що сина вбили, – згадує він.
Рідні Назара весь час молилися, аби повернувся додому живий. Після трагедії під Волновахою матір хлопця потрапила в лікарню, тож із поїзда він одразу вирушив до неї.
На пероні солдата зустрічала лише наречена. Світлана разом з Назаром вже чотири роки. Зізнається: коли почула що робиться на Донеччині почала безперервно молитися і просити у Бога захисту для коханого.
– Коли він сказав, що ведуть бої, ми всі дуже переживали. Вдень мали з ним зв’язок. Але могли тільки молитися, щоб повернувся додому живим, – згадує Світлана. – Я щаслива, що сьогодні можу його обняти. Не хочу, щоб він їхав знову.
Трагедія, коли під Волновахою на Донеччині в один день терористи розстріляли майже два десятки українських солдатів, і нині до кінця не зрозуміла. Назар пригадує: напередодні нападу місцеві приходили, знімали на телефон. Саме місцеві жителі спочатку не дали хлопцям нормально розташуватися та викопати окопи. Свою поведінку пояснювали тим, що не хочуть, аби військові перекопували посіви. Фактично колона зупинилася як на перевал, на ніч. А зранку мали їхати облаштовувати свій блокпост. Та не встигли.
Солдати, які прибули до Тернополя, розповідають: їх неналежно екіпірували. За словами Назара, зброї і боєприпасів вистачало, але не було приладів нічного бачення і засобів захисту.
– Коли ми стояли на блокпосту, то на 48 чоловік мали лише десять старих радянських бронежилетів, – розповідає він. – Їжу та воду привозили нам місцеві жителі, часто ми готували собі самі.
Військовий підрозділ Назара готували охороняти кордон. Чому вони потрапили на блокпости поблизу населених пунктів на Донбасі, до сьогодні не зрозуміло солдатам. Опинившись без конкретних наказів у сепаратистському краї, вони себе відчували кинутими напризволяще.
– З нами не було міліції на блокпостах, – розповідає Назар. – Хоча б якогось спецпідрозділу, щоб перевіряли машини. Ми просто стояли. Нам сказали стояти, чекати. Просто «для вигляду», що ми є. Ми були як гарматне м’ясо. Якби хлопці не загинули, ніхто б досі не знав, де наша рота.
Після бою солдатів із сепаратистами, каже молодший лейтенант Хрущ, пораненим не було кому допомогти. На швидкі допомоги чекати доводилося дуже довго. Місцеві жителі приїжджали на авто і забирали поранених в лікарню.
Неофіційно хлопці, які прибули зі Сходу, розповідають, що частина командирів спеціально підігрували сепаратистам. Наказ одного з офіцерів полишити укріплення на одному із сусідніх блокпостів і вийти в поле ніхто і нині не розслідує. Після нападу сепаратистів і загибелі однополчан, каже Назар, в роті декілька діб хлопці навіть між собою не могли говорити.
Нині молодший лейтенант сподівається, що після інавгурації Президента війна на сході закінчиться. Назар разом із товаришами по зброї мали б демобілізуватися ще наприкінці травня. Наразі його і декого з хлопців відпустили лише на десять днів. Рідні та близькі радіють, що хлопець зараз вдома. Після короткої відпустки Назар хоче повернутися на Схід, аби помститися за смерть побратимів.
– Шкода хлопців, які загинули, – каже він. – Треба показати, чого ми варті, що ми справжні українці, які можуть захистити свою землю.
За словами хлопця, його рідну 9-ту роту розформують, адже у ній тепер замалий особовий склад. Та попри все, він вірить у єдину і мирну Україну. Яку ціну вже заплатили за це українці, Назар побачив на власні очі.
Юля ТОМЧИШИН.
