Анекдоти до теми
* * *
Блокуванням президії парламентська опозиція зірвала годину запитань до уряду. Хоча в народу до урядовців було одне-єдине запитання: ”Коли ви нарешті виступите з останнім словом?”
* * *
– Куме, ви чули? У коаліції заявили, що Верховна Рада буде працювати все літо…
– От лихо! Тоді літа зовсім не буде!
«Рада буде працювати все літо. Ми точно не закриємо сесію. Єдине, що узгоджених законів, які можна швиденько проголосувати, нема. Тому доведеться працювати кілька днів у комітетах, щоб доопрацювати їх. Ми взагалі рекордсмени за кількістю законів. Тому вони часом не відпрацьовані як з юридичної точки зору, так і з контексту».
Про це лідер фракції БПП Ігор Гринів повідомив якраз на Івана Купала. Тобто, у четвер, 7 липня. І запевнив, що наступний день – п’ятниця, точно буде сесійним днем.
Ну, про те, чому цього не сталося – трішки згодом. А зараз – про «рекордсменів» із законотворчості. У заголовку цього слова я зумисне не взяла у лапки. Заради невеличкої інтриги. Адже у ці літні дні стільки різних спортивних змагань відбулося, відбувається і відбудеться. Починаючи від футбольного «Євро-2016» у Франції і закінчуючи літньою Олімпіадою в Ріо-де-Жанейро. До речі, туди донедавна наш співвітчизник і народний депутат Онищенко збирався. Може б і в’їхав у переможці разом зі своїм породистим конем. Не встиг… Зате змитися з України встиг. Буквально за лічені години до арешту. Хоч як наші депутати-рекордсмени (з бігу на місці?) не відтягували розгляду питання про зняття з нього недоторканності та всього, що після неї відбувається. Включно із затриманням…
Стосовно ж «рекордсменів» у сфері законотворчості, як цілком серйозно назвав себе і своїх колег-парламентарів Ігор Гринів, то я іншої думки. І цілком упевнена: не я одна така. Бо насправді наші дорогі-предорогі законодавці (у сенсі того, наскільки дорого обходяться бідній-пребідній не без їхньої активної участі Україні) якщо і рекордсмени, то хіба зі швидкісного збагачення та ледарювання. Хро-ніч-но-го! Червень і перша половина липня тому – яскравий приклад. Зрештою, як і весь попередній час, починаючи з жовтня 2014-го. Саме тоді почала працювати теперішня Верховна Рада.
Але ми з вами, дорогі мої читачі, не будемо аналізувати діяльність нардепів за весь цей період. Для цього вистачить одного тижня. Минулого, для прикладу. Перед яким більш як два тижні сесійна зала була абсолютно порожньою. Оскільки парламентарі, якщо вірити графіку роботи, начебто працювали в комітетах – над удосконаленням законопроектів.
То де ж ті напрацювання?
Невже їх вдалося довести до ладу так мало, що для ухвалення вистачило двох днів – вівторка і четверга? Та й у ці дні обговорення та голосування зайняли максимум 2-3 години. А законів ухвалено аж цілих…три. Так що насправді причина була не стільки в блокуванні президії і трибуни депутатами від «Батьківщини» і Радикальної партії – скільки у відсутності документів, готових до ухвалення.
Тим більше, що у четвер коаліціянти застосували деблокувавання, виставивши для захисту президії екс-комбатів у камуфляжах. Тільки-но побачивши це, я аж настрашилася: що, москалі зі своїми яничарами-ополченцями вже до Києва дісталися? Отже, зона АТО не на жарт розростається?
На щастя, мій переляк виявився марним…
То своїх депутатів-комбатів мобілізувало на захист столу і крісел президії керівництво коаліції. Начебто для того, аби можна було проголосувати вкрай необхідні законопроекти. Для оборонної галузі та МВФ.
А створення робочої групи для вивчення обґрунтованості гройсманівських тарифів? Тисячі й тисячі народу з усієї України хіба не через них, непідйомні, зібралися тиждень тому біля Верховної Ради?
А обіцяне давним–давно оновлення складу ЦВК? Скільки ще нею заправлятиме ставленик Януковича Охендовський з компанією?
І цей перелік можна продовжувати. Та от біда – нема такого бажання ні в коаліції, якої насправді теж давно нема, ні в спікера… Котрий попри голосну заяву, що (цитую) «всі, хто зриває роботу парламенту під будь-якими приводами, свідомо або несвідомо грають на руку ворогові», у п’ятницю швиденько закрив пленарне засідання. Аж до вівторка…
Начебто знову через блокування президії тимошенківцями і радикалами. Постривайте…
А хіба блокувальники вимагали не надважливого – перегляду тарифів?
А хіба в ложі уряду не сидів прем’єр в оточенні міністрів, очікуючи на розмову про тарифну політику? Адже саме їй планувалося присвятити годину запитань до уряду.
Зрештою, можна було ще раз спробувати скористатися методом деблокування президії з допомогою комбатів-коаліціянтів… Видно, не послухалися хлопці свого парламентського начальства вдруге? Зрозуміли, що їхні камуфляжі – одяг не для зали з розкішними люстрами і килимовими доріжками, кондиціонерами і комп’ютерами, а для окопів, бункерів і бронетранспортерів… Та й соціальні мережі і зарубіжні ЗМІ одразу зацікавилися: чому у Верховній Раді України з’явилися люди у військовій формі? Це що – військовий переворот?
Власне, може бути, що керівництво як парламенту, так і коаліції до проведення пленарного засідання цього разу й само не рвалося. З двох причин:
1). Сесійна зала у п’ятницю традиційно заповнена не більш як на третину.
2). Тема години запитань до уряду – тарифна політика Кабміну.
Ну, хто таке витримає? Соціальний віце-прем’єр Розенко? Ні! Міністр соцполітики Рева? Теж ні. Тоді, можливо, прем’єр Гройсман утре опонентам носа чіткими аргументами на користь стрімкого підвищення оплати за житлово-комунальні послуги?
Ні, ні й ще раз – ні! Зокрема й тому, що якийсь в’їдливий опозиціонер, окрім запитання про фальшування тарифів, може поцікавитися: чому зарплата Володимира Борисовича росте так само швидко, як ціни на газ, світло і воду? Оскільки за перший місяць роботи в Кабміні, а то був квітень, він отримав 14 тисяч гривень , за другий – 22 тисячі, а за третій (червень) – вже понад 28 тисяч?
Безперечно, це не найвища в Україні зарплата. Є в десятки разів вищі. Однак… От би українським учителям хоч половину такої! А також інженерам, гірникам, будівельникам, бібліотекарям… Не кажучи вже про бійців у зоні АТО – під «градами», гранатами, кулями, поміж мінами…
Так що якусь хвилину подумавши, спікер Парубій оголосив про завершення пленарного засідання тривалістю 26 хвилин – і разом з опозиціонерами почав співати Держаний гімн. Те саме зробив і більш як наполовину порожній зал та урядовці.
Тим не менше, як я вже згадувала, нардепи готові самовіддано працювати не тільки цього тижня, а й цілісіньке літо. Правда, збиратися в будинку під куполом планують лише в екстраординарних ситуаціях.
Вже сьогодні не важко уявити це видовище. Тобто скликання чергового або позачергового пленарного засідання Верховної Ради – з викликами нардепів, які засмагають і купаються не тільки у воді, а й в усіх мислимих та немислимих розкошах десь на Сейшелах, Адріатиці, Лазуровому березі, в Ріо, Монако та ще хто зна де…
Хтось може уявити заповненою сесійну залу влітку? Я – ні. Адже навіть узимку, навесні й восени вона – за рідкісними винятками – напівпорожня. А коли в ній якась частина депутатів і з’являється, то до роботи більшість із них не рвуться: прогулюються між рядами і в кулуарах, розмовляють з сусідами або по телефону… А ще дрімають, гортають газети, сваряться, б’ються…
Робочий день у «рекордсменів»-законотворців починається аж о 10 годині. А закінчитися може і через годину-дві, максимум – через 5-6. Але останнє украй рідко буває.
Цікаво, якби так працювали вчителі, лікарі, будівельники? Чи – продавці, двірники, виховательки у дитсадках? Хтось би їх на роботі тримав? Зарплату, хай і не депутатську – мізерну, платив би?
Про воїнів і згадувати боюся. Бо хронічне ледарювання більшості нардепів – не що інше, як відверте знущання над захисниками України. Котрі ось уже третій рік рятують її, а отже, і кожного з нас – без канікул та вихідних, без елементарного комфорту і ще багато без чого, включно з тишею, сном і ліками…
Таке от різне життя-буття у простих українців та у вас, невтомні наші «рекордсмени»-законотворці. Абсолютно антагоністичне. Адже для себе ви вже сотворили рай. Ще при житті. А для народу? Просто підніміть руки, хто має що сказати. Але – тільки правду… Бо все інше народ уже від вас чув. Багато-багато разів…
