Рідні оселі поросли травою

Рідні оселі поросли травою

Тернополяни побували на батьківщині своїх предків

лемки

Нащадки депортованих українців відвідали села, з яких жорстоко виселили їхніх рідних. Організувала цю поїздку відома лікар-фітотерапевт Марія Тройчак. Вона вже не раз відвідувала Лемківщину. Цього разу взяла з собою доньку із зятем, внучку та племінника, щоб показати їм рідне обійстя та поклонитися могилам близьких на цвинтарі. Жінка зізнається, що під час кожної поїздки заряджається енергією від батьківських місць та відчуває своїм обов’язком перед предками організовувати паломницькі тури на Лемківщину.

лемки

Село, не позначене на карті

Майже сімдесят років тому українців виганяли з їхніх домівок у невідомому напрямку. Сьогодні ми повертаємось на ці землі, щоб пригадати страшні події та запалити свічки на самотніх українських цвинтарях. Вирушаємо у Сяноцький повіт, який межує зі Словаччиною. Багато сіл тут збереглося досьогодні, частина – спалені дотла. Батьківщина Марії Тройчак – Яселко –  не позначене на сучасній карті Польщі. Воно залишилося в історії. Сьогодні це заповідна зона. Ще б пак – такої мальовничої природи мені не доводилось бачити ніде. Про те, що колись тут жили люди, нагадують кам’яні знаки з українськими прізвищами, придорожні хрести і криниці, а також цвинтар.

лемки

– Тут жили мій дідусь Михайло і бабуся Парасковія Петрики по маминій лінії, а також дідусь Михайло і бабуся Єва Хомишаки по татовій лінії, – розповідає пані Марія. – Звідти депортували моїх батьків Івана та Февронію Хомишаків, а також братів Степана і Михайла, сестру Ганну. На Лемківщині померли три мої старші брати.

Марія Тройчак вперше приїхала у Яселко у 2002 році після смерті батьків. Відтоді відвідини цього села стали для неї доброю традицією. Разом з групою однодумців вона віднайшла у заростях і чагарниках сільський цвинтар, місце, де була церква, і, що найголовніше, – побувала на власному обійсті.

лемки

– Я народилася на Тернопільщині, але коли приїжджаю сюди, то перед очима ніби постає батьківське подвір’я, столітні каштани та липа, криниця, кущі малини і терену, – ділиться враженнями пані Марія. – Здається, я повертаюся у ті далекі часи, коли тут вирувало життя, відчуваю сильну енергетику та творче натхнення. Саме у рідному селі почала писати вірші.

ЇЇ племінник Юрій Петрик вперше у Яселку. Хоча розповіді про нього чув із самого дитинства. Уже дорослим створив будівельну фірму і назвав її в честь рідного села своїх батьків «Яселко».

– Я  дуже давно мріям потрапити сюди. Тепер розумію, що таке сила рідної землі, – поділився враженнями Юрій і, розгорнувши сніг, поцілував землю, по якій ходили його предки.

лемки

«Ми їдемо з дому додому»

Під час поїздки вдалося відвідати села Костарівці, Боско, Вороблик Королівський, Яселко, Ославицю та найбільший у світі музей лемківської культури в селі Зиндранова. Тернополяни запалили свічки на українських цвинтарях, прикрасили хрести вінками і разом з парохом усіх лемків України отцем Анатолієм Дудою помолилися за душі українців, які назавжди залишилися на Лемківщині.

– Ми молимося за душі українців, які тут поховані або ж померли під час злочинного виселення, – зазначив отець Анатолій у своїй проповіді після відслуженої панахиди. – Прикро, що майже не залишилося хрестів на могилах, а земля зрівняна. Однак ми, живі, повинні пам’ятати про тих, які залишилися тут на вічний спочинок, адже вони потребують наших молитов та пам’яті. Потрібно приїздити на ту землю, де поховані предки, звідки силоміць виселили наших дідів та прадідів. Не маємо права забути свій рідний край. Адже тут наше коріння. Пам’ятайте, ми їдемо з дому додому.

лемки

Під час депортації українців було дощенту спалене село Ославиця. Сьогодні тут мешкає лише вісім польських родин. Григорій Паньків з Підволочиська приїздить сюди кілька разів на рік, адже саме на цій землі він народився.

– Мене та мою родину силоміць вивезли з Ославиці, – розповідає пан Григорій. – Через цей жорстокий режим, який завдав багато болю українцям, протягом 50 років, я не міг сюди приїхати, не міг помолитися на могилах своїх предків. Цвинтар заріс травами, тут випасали овець. Кілька років тому ми впорядкували його, але, на жаль, багато хрестів і написів не збереглося, тому зараз не можна встановити, де саме поховані мої рідні та односельчани.

лемки

Під час подорожі Лемківщиною ми побували в кількох старовинних українських храмах, які збереглися до сьогодні. Поляки використовують їх як костели, але, на щастя, їм не піднялася рука замалювати старовинні розписи, мозаїки, стерти українські написи. У селі Вороблик Королівський знаходиться храм Святого Миколая, споруджений у 1888 році під керівництвом отця Віктора Саломона. Батько тернополянки Марії Бабій також брав участь у будівництві. Жінка була вражена вражена величністю храму та особливою атмосферою, яка панує в ньому.

Поїздка на Лемківщину стала справжній одкровенням для кожного тернополянина. Ми побачили прекрасні українські землі, з яких по- звірськи вигнали наших предків, відчули їхню силу і магнетизм і помолилися за тих, хто назавжди залишився там.

Ми не маємо права забути про цю трагедію українського народу і повинні боротися за майбутнє нашої держави. Адже наші предки заплатили за це дуже велику ціну.

Юля ТИМКІВ.





Loading...


Схожі публікації

1 коментар

  1. Оксана Лучко-Томіна

    Дякую автору за спогади. Мої батьки пережили цю страшну трагедію у 1947 році. З рідних Костарівців мама( з дому Оришак Зофія, тато Лучко Іван) та вся родина примусово були виселені. Оселилися в Качанівці, що на Тернопіллі .Нині старенька мама у свої 88 все ще проситься додому. Що її сказати…???
    У маминих спогадах тільки світле. Кожен раз , коли мама згадує минуле, я уявляю собі дорогу до Церкви, сільський клуб, де були забави, школу…,
    Тепер тільки ми, нащадки, зможемо поїхати з дому додому…:(( Вклонитися РІДНІЙ ЗЕМЛІ моїх предків…

    З повагою, Оксана Лучко..
    Качанівка, Київ.

    Відповісти

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

shares