Складати вірші почала швидше, ніж читати

Складати вірші почала швидше, ніж читати

Тернопільська школярка Тамара Воробець думає поетичними рядками

Тамара Воробець

Ця дівчинка дивує співрозмовників своїм глибоким серйозним поглядом і ще більше спантеличує філософськими поезіями. Тернопільська школярка Тамара Воробець почала складати вірші швидше, аніж навчилася читати і писати. Мама Олена пригадує, що одного разу після проведення інгаляції для ефективності процедури попросила трирічну доньку трішки помовчати.  А вона не витримала і почала говорити віршами.

Саме пані Олена записувала перші Тамарині римовані рядки. Наприкінці кожного вірша старанно вимальовувала дати, аби запам’ятати, коли у доньки проявився поетичний талант. До того ж  з раннього дитинства Тамара почала малювати. Мама досі зберігає вдома її першу роботу – красивий український пейзаж. А ще дівчинка не уявляє свого життя без гри на фортепіано. Постійно займає призові місця на різних конкурсах, є дипломантом літературного фестивалю для дітей «Дивокрай».  Зараз активно готується до міжнародного конкурсу юних піаністів імені Василя Барвінського.

Тамара навчається у п’ятому класі Тернопільської школи № 5 з поглибленим вивченням іноземних мов. Зізнається, у неї не буває таких випадків, коли не хочеться йти до школи. Особливо дівчинці подобаються уроки історії України, польської та англійської мов, математики, природознавства. А нещодавно записалася на секцію з футболу.

У школі вчителі та вихователі підтримують і розвивають талантиТамари. Інколи дають завдання написати вірш до якоїсь певної події.  Всього у творчому доробку п’ятикласниці – двадцять п’ять повноцінних поезій.

– Вірші пишуться легко, коли приходить натхнення, – каже Тамара. –  Поетичні рядки народжуються під впливом цікавих подій, емоцій або ж книг.

Дівчинка зізнається, що найкращим прикладом для неї є мама. Вона в усьому хоче бути схожою на неї. У майбутньому Тамара мріє стати лікарем. Тож зичимо їй успіхів, натхнення і наснаги втілити в життя всі задуми та досягти омріяної мети.

Юля ТИМКІВ.

 

Тамара Воробець

Осінній етюд

Літнє сонце стомилось і тихо за обрій сідало.

Зранку осінь обличчя своє показала.

І поля, наче кров’ю усіяні маком,

Оповила туманом ранковим вона…

Снігу першого ще сивина

не упала на стомлені скроні

Краси неземної…

Дощовими краплинами пісні сумної,

Що лелеки у небі курличуть журливо,

Наче тугу за теплим весни переливом…

Позолота лісів у ранковому сріблі туману…

Розкошує земля подарунками щедрого саду…

Осінь… ніжно-сумна, хоч така неймовірно багата,

Бо дарує розлуку. Й не вміє любов дарувати.

 

***

Блакитна ласка маминих очей –

Яке це щастя бачити їх зранку.

І аромат найкращого сніданку

У душу ронить теплий , тихий щем.

 

До школи йдем – дорога настанов,

Порад, повчань…Як вічність та хвилина…

І береже весь день мене незмінна

Глибока й вірна мамина любов.

 

Тривожна ніч – горить моє чоло:

Хвороба десь підкралася підступно.

Лікує все і сотворяє чудо

Безсоння щирих маминих турбот.

 

Широкий світ, та де б я не ішла,

На перехрестях ранків і ночей

Веде мене як талісман удачі

Блакитна ласка маминих очей.

 

Я запитаю у Тата про все

 

Я запитаю у Тата про все:

як вальсує Земля у безодні,

підставляючи боки до Сонця,

зазираючи в Місяць, немов у люстерко.

 

Тато мені розповість,

як ширяють блискучі комети,

заглядаючи оком цікавим

у мізерні земні телескопи.

 

Тато розкаже, як люди

з електрики чай «добували»,

коли ніч застала людство

всередині самого ковчегу.

 

Тато мене поведе

на сині стежки Гімалаїв,

де монахи ідуть за водою,

що тече із глибин Джомолунгми.

 

Тато розкаже, як діти у Спарті

спали на голім камінні…,

і поправить дбайливо перину,

щоби снам моїм  спалось м’якше…

 

…Про могутні закони високих матерій,

Що керують цілими світами…

…Я запитаю у Тата про все…

І лише про любов запитаю у мами.

 

Поліфонія весни

Весна Веселку на світанку розбудила:

«Вставай, співай і грай, бо я прийшла.

Дивись, яка я гарна, мила і вродлива,

Мене мелодія Любові народила,

А в Сонця я усмішку узяла».

 

Веселка сонячно всміхнулася у небі,

Іскристо різнобарв’ям розлилась,

І ніжна музика, як білокрилий лебідь,

Простора й вільна, як сама Безмежність

По світу ген за вітром понеслась.

 

Грозовими кантатами гучними,

Ласкавими ноктюрнами хмарними,

Симфоніями-барвами лісів,

Рапсодіями штормових морів,

Елегіями сонячних світанків,

Етюдами пташиних щебетанків

І срібною сонатою луни

Звучала поліфонія Весни.

 

Народжені усмішкою Дитини,

Весна і Музика воістину єдині.

 

Тамара ВОРОБЕЦЬ.

 

«Наш ДЕНЬ» продовжує проект «Унікальні діти». Тож якщо поруч з вами живуть талановиті хлопчики чи дівчатка – телефонуйте, пишіть нам. Розповіді про незвичайних дітей можна також прочитати на сайті «Нашого ДНЯ» – www.nday.te.ua. Про них дізнається Україна і світ.

 

 





Loading...


Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

shares