Драматурги висвітлюють актуальні проблеми сучасності, зодягнені у сувій художнього слова. Кожна п’єса приваблює по-своєму. Читач може насолодитись історією справжнього і ніжного кохання, оцінити віддану дружбу, що базується на принципах рівності, безкорисливості й взаємоповаги, поліпшити настрій, поринувши у чарівний світ гумору й повчитися не опускати руки перед труднощами, а долати їх за допомогою цілеспрямованої праці.
Тема соціальної нерівності завжди хвилювала як вітчизняних, так і зарубіжних письменників. У п’єсі «Блискавка на голе гілля» автори показують чисте і світле кохання двох молодих людей з різних соціальних прошарків. Арсен – син першого заступника мера, а Віка – дочка перукарки. Батьків хлопця більше цікавлять матеріальні цінності, ніж стосунки між людьми.
Віка мудра і розсудлива дівчина. Для неї щастя – це коли двоє дивляться в один бік і при цьому ще й бачать одне одного. Вона порівнює їхнє кохання з неопалимою купиною, що незважаючи ні на що… цвіте.
Римую чуття, заримовую сльози –
І ріже строфа, як ніж,
Бо в наших стосунках –
реальності проза,
А прози боїться вірш…
Хоч Арсенові батьки її зневажають, вона все одно просить поважати і любити їх, бо вони дали йому життя. За такі виховні моменти – творцям особливий респект.
Дівчина ніби відчуває щось недобре і просить маму видати збірку з її віршами під назвою «Блискавка на голе гілля». Для неї жити правильно – це означає «вчасно зайнятись і яскраво горіти». Та не судилося…
Автори вустами своїх героїв закликають поважати почуття закоханих, дати змогу молодим людям жити так, як хочуть вони, адже це їхнє життя і ніхто, навіть батьки, не мають права нав’язувати свою думку.
Твоєю я була, а ти – моїм.
І будемо довіку ми з тобою.
Допоки будуть люди на землі,
Ми їх благословлятимем любов’ю…
Трагічна кінцівка п’єси – це виклик суспільству, в якому панують цинічні й нікчемні людці, котрих цікавить тільки власне збагачення – щось «приватизувати» і здерти останню латану свитину, застосовуючи погрози. Вони відбирають найцінніший скарб – життя, скалічуючи долі навіть власних дітей.
…Порада для тих, хто мріє потрапити у казку здорового сміху, зарядитись енергією гарного настрою, відчути пульс іронічних жартів, тимчасову свободу від сімейного життя – прямуйте у клуб розлучених жінок, який знайдете у сатирично-гумористичній п’єсі «Розлучені теж сміються».
Драматурги, мудро й ненав’язливо просять читача робити відповідні висновки і не зациклюватися на вільних стосунках без жодних зобов’язань, не старатися «переробляти» своїх чоловіків, а сприймати їх такими, якими вони є. Адже людина прекрасна у цьому світі своєю індивідуальністю і неповторністю. Родзинка сімейного щастя – у вмінні зберегти сімейне вогнище. Воно має горіти, зігріваючи всіх. Це буде тільки тоді, коли матиме захист із усіх боків, побудований на любові, повазі й взаєморозумінні.
У п’єсі-казці «Пастка для орла» автори вустами казкових героїв висвітлюють важливість дружби, в якій інтереси друга повинні важити не менше, ніж власні. Дружба – це «дорогий діамант» і, знайшовши його, потрібно докласти максимум зусиль для того, щоб він не втратив блиску.
Головна героїня драми «Квіти цвітуть завжди вчасно, або «Без права на повернення» Мирослава – художниця опиняється у пастці жорстокої людини, котра заради власної вигоди застосовує будь-які нікчемні методи. Звільнившись із лабетів цього нікчеми – їде до Італії. Малює. Її картини потрапляють на виставку. Жорстоку, але справедливу оцінку отримує від авторитетного італійського мистецтвознавця.
Повернувшись в Україну, продовжує навчатись у відомого українського художника Івана Мулярчука, якого запрошували залишитися на проживання і в Канаді, й у США, і навіть в Австралії, однак творити там не міг – чужина не надихає.
У цій драмі автори закликають цілеспрямовано йти до наміченої мети, бути патріотом рідного краю, щоб ніхто не посмів називати українців другосортними у будь-якій сфері.
Дуже приємно, що деякі з цих п’єс вже отримали сценічне життя. Драматична повість «Перерваний політ» (так перейменували «Блискавку на голе гілля») побачила світло рампи у Львівському академічному обласному музично-драматичному театрі ім. Юрія Дрогобича. Поставив її головний режисер Олександр Король і митці з Дрогобича показали цю виставу не лише у себе «вдома», а й у Тернополі та більш як двадцяти інших містах. «Пастка для орла» у постановці народного артиста України Адама Цибульського на сцені Коломийського академічного драматичного театру відкрила 9 вересня Всеукраїнський фестиваль «Коломийські представлення».
29 вересня у Тернополі народний театр-студія «Сузір’я» під орудою заслуженого діяча мистецтв України Ореста Савки покаже в “Бункері муз”, а згодом (дату буде встановлено) – і в Тернопільському театрі ім. Т.Шевченка прем’єру комедії «Розлучені теж сміються або в ЦРУ тільки жінки».
Читайте, насолоджуйтесь і пийте неповторний бальзам для спраглої душі з невтомного джерела творчості двох талановитих митців – Лілі Костишин та Богдана Мельничука.
