Достеменно не знаю, чи правда це, а чи вигадка. Якось один знайомий розповів, як на українських тютюнових фабриках фальшують сигарети всесвітньовідомих брендів.
На кожному такому підприємстві постійно діє контроль якості. Його здійснюють офіційні представники іноземних компаній. Вони відповідають і за якість тютюну, і за вміст у сировині різноманітних добавок та інгредієнтів, і за дотримання технології виробничого процесу. Але ж чому тоді «Bond», «LM» чи «Vinston» українського виробництва так відрізняються від своїх зарубіжних аналогів, причому – у гірший бік?
Справа в тому, що контролери, як службовці, працюють лише в одну зміну – наприклад, з 9 години ранку до 18 години вечора. Після закінчення робочого дня вони, як і решта адмінпрацівників, займаються своїми справами. Саме тоді на фабриці й розпочинаються справжні дива. У ємкості з уже перевіреною сировиною якимось чином потрапляють низькопробні домішки. З цього «місива» виробляють «надлишкові» сигарети, які ще до ранку вивозять з підприємства і за готівку збувають сумнівним оптовим клієнтам. Підробити акцизні марки чи якісь інші «розпізнавальні знаки» – для наших «кулібіних» також не проблема. А потім державні органи констатують, що український ринок завалений фальсифікатом – несправжніми ліками, спиртними напоями, сигаретами і т. д.
Насправді тіньовий процес значно складніший, проте навіть з цієї розповіді можна зрозуміти, скільки мільярдів гривень «вертиться» у такому «бізнесі» і чому його при сучасному рівні боротьби з корупцією в Україні ніхто не збирається прикривати.
Ще раз наголошу: не знаю, чи вірити почутому, чи це – просто нісенітниця. Проте, згадав цю розповідь, начитавшись новин про «тотальну» боротьбу міської влади з недобросовісними водіями тернопільських маршруток. Мовляв, якщо не всі, то, принаймні, переважна більшість перевізників – хапуги і корупціонери. Договорів не дотримуються, «валідаторних» квитків за проїзд не видають, тільки й того, що набивають «баблом» власні кишені. Та, як стверджують у міськраді, цьому беззаконню незабаром настане край. Уже й контролерів на маршрути підсаджують, для фіксації корисливих злочинів залучили правоохоронні органи, є перші результати.
Напевно, не варто наголошувати на тому, що на сучасному етапі боротьба з корупцією в Україні більше нагадує спортивну риболовлю на телеканалі «Трофей» – спіймав, зважив, відпустив. Тому й виникають певні сумніви, що від рішучо-популістських заходів місцевої влади транспортне обслуговування тернополян значно покращиться. Швидше, когось із впійманих на гарячому порушників призначать «стрілочниками» і звільнять з роботи, когось з перевізників (не без допомоги конкурентів) позбавлять ліцензії, але з багатьма знову домовляться – чи на гербовому папері, чи у конверті без марки. А тернополяни і надалі платитимуть, щоб їхати з квитком чи без квитка, бо, за великим рахунком, для них це – байдуже. Головне – добратися до місця призначення.
Платні, безплатні і пільгові «картки тернополянина», валідатори, зведений загін всіляких контролерів, водії–касири, котрі передусім повинні стежити за дорогою, а не за тими, хто жбурляє гривні на капот маршрутки… Ще два-три десятиліття тому левову частку цієї роботи виконували пункти продажу квитків на зупинках та компостери у салонах громадського транспорту. І облік був, і водіям не доводилося однією рукою кермувати, а іншою – давати здачу та складати зім’яті купюри. Та, схоже, усе це в минулому, бо ж тепер, щоб вилучити у водія кілька неналежно облікованих гривень, потрібно потратити тисячі на оплату тим, хто їх має вилучати.
Уже після 23 січня, коли за повідомленнями ЗМІ у громадському транспорті почав діяти «народний контроль», довелося їхати в одній з маршруток. Дав водієві десять гривень. Він глипнув на мене, приклав до валідатора свою картку і віддав мені здачу та квиток. На наступній зупинці знову почали заходити люди. Водій, як екстрасенс, зиркав на них, кілька разів повторив маніпуляції з карткою і квитком, а на п’ятірки, підкинуті до нього деякими іншими пасажирами, не звернув жодної уваги, ніби й не помітив. Маршрутка рушила з місця…
– Невже не бояться анонсованого контролю? – подумки здивувався я, але відразу ж зрозумів, що справа не у «хоробрості» водія, а у тому, що годинник показував половину восьмої ранку. Який такий у цій порі може бути «шухер»? Адже контролери, ймовірно, мають чіткий розпорядок робочого дня і починається він явно не тоді, коли транспорт виходить на маршрут. Та й, очевидно, закінчується він не пізно увечері. Іншими словами, ситуація з дисциплінізацією тернопільських перевізників дуже нагадує розповідь про афери на тютюнових фабриках. Щоправда, повторюся: вірити цьому, чи ні – особиста справа кожного. Натомість, ніхто, навіть державні органи, не заперечують, що фальсифіковані цигарки, горілку, ліки, продукти і товари у нас продають. Причому, за такими ж цінами, як і справжні, чи то пак – якісні.
Тож цікавить, коли від констатації наших невеселих реалій влада (і не тільки місцева) захоче перейти до усунення недоліків? І чи взагалі захоче.
