Волю Божу народові ізраїльському провіщали пророки Старого завіту. Та ось наближались часи завіту Нового, і про неї нагадав своєму народові останній з пророків, кажучи: „Я хрещу вас водою на покаяння, але Той, що йде за мною, сильніший від мене, я негідний носити взуття Його; Він хреститиме вас Духом святим і вогнем”(Мф.3.11). Це був Іван Хреститель, пророк настільки великий, що, як говорив Ісус Христос, „між народжених жінками не було більшого за Івана Хрестителя” (Мф.11. 11). Його дуже любив народ, і багато людей приходило на Йордан, щоб слухати цього проповідника, який говорив про наступаюче Царство Боже. Будучи поборником істини і справедливості, Іван докоряв правителеві Галілеї Іродові за те, що він, всупереч закону, взяв собі за дружину Іродіаду, котра була дружиною Іродового брата Филипа. Іродіада не один раз домагалася в Ірода стратити Івана, але цар не погоджувався, бо шанував Предтечу, як великого пророка і боявся народу. Однак на догоду дружині він таки ув’язнив праведника, хоч і надав йому деякі пільги. Так, Іван безборонно приймав у в’язниці і повчав своїх учнів, дізнавався від них про діла Ісуса Христа і навіть посилав їх до Нього.
Однак Іродіада, яка будь-що вирішила занапастити пророка, чекала тільки слушного часу для здійснення свого лихого наміру. І ось, коли Ірод справляв з нагоди дня народження для своїх вельмож вечерю, дочка Іродіади Саломія, так догодила присутнім своїм танцем, що цар у захваті вигукнув: „Проси в мене чого хочеш”, поклявшись, що віддасть навіть до половини царства. Дівчина, за порадою матері, сказала: „Дай мені тут на блюді голову Івана Хрестителя”. Ірод засмутився, бо не чекав такого прохання, однак, щоб показати себе господарем слова перед гостями, послав воїна у в’язницю стяти голову Іванові. Так закінчив своє земне життя найбільший з пророків Старого завіту, який своєю проповіддю готував народ до пришестя Спасителя і навіть тим, що були в пеклі, „благовістив Бога, Який з’явився в тілі” (тропар).
Відтоді минуло понад дві тисячі років. Але й досі ясно вчувається християнам голос проповідника покаяння: „Готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому”(Лк. 3,4). І ось приходимо ми до храму Божого вшанувати пам’ять праведника – Предтечі Господнього. А чи покаялись самі, чи приносимо плоди, гідні покаяння? Якщо наше серце чисте перед Богом, то для Хрестителя Господнього і жертви наші будуть приємні, і молитви будуть, як кадило запашне. Якщо руки наші не осквернилися неправедним надбанням, якщо слово образливе з уст наших не засмутило нікого, якщо нікого ми не скривдили і нічого неправедного свідомо не вчинили, то в серці нашому пануватиме мир і радість. Коли ж на совісті в нас тяжіє гріх, тоді даремні наші молитви та жертви, бо Предтеча Господній кличе нас до покаяння, а ми залишаємось нерозкаянні…
Коли про себе думаємо, що нічого особливого поганого не вчинили, бо ж, мовляв і до церкви ходимо, і вдома не забуваємо помолитися, і добро при нагоді робимо, то, вихваляючись власною доброчесністю, які ми далекі від Бога і Хрестителя Його Івана!
Отож, вшановуючи чесного славного пророка Предтечу і Хрестителя Господнього Івана, вслухаймося, це ж він промовляє до нас: „Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне” (Мф.3.2).
