ДЛЯ ДРУЖИНИ
За межею вітрів
Зріє тиша розлук,
А над стрілами слів
Висне місяця лук.
Між роками думки
Повиполював час.
Де любов навпаки,
Там лиш попіл образ.
Листя палить сувій
Переперхлих доріг,
Погасити не смій
Тих розлучниць старих.
Всівся спокою птах;
Перевеслом – літа…
Молодіє в очах
Доброта золота.
ОКРАЄЦЬ ВІРША
Волочать хмари небо за собою,
У жовтня ледь допросишся тепла.
Окрайцем вірша поділюсь з тобою,
Кохана жінко, де б ти не була.
Не черствіють в розлуці крихти слова,
Ось-ось злетить оперений папір.
Не сивій римі, а моїй любові
У цей раз, як уперше, ти повір.
***
Читаю небо між листків,
Що, наче жовті незабудки,
Розквітли під крильми птахів
Й затріпотіли тихим смутком.
Творцева мудрість в небесах,
Яку сприймаємо буденно.
Вона – в тобі, в мені, в словах…
В живих обіймах цього клена.
***
Глибока осінь, мов криниця,
Де снить золочена вода.
Під ранок знов думкам не спиться,
З них сон листками обліта.
І розтуманить вітер знову
Тремткий поріг при мислях-днях,
А павутинка зважить слово
В каратах чи золотниках…
***
Протерли небо крила перелітні…
Усміхнене, мов просить поцілунку.
На подив жовтню, дні такі привітні,
Що аж горіхи аплодують лунко.
Старається край ватри обігрітись
Ватага листя, ще хоч на хвилинку…
У крони корениться дикий вітер –
Боронить осінь вперто павутинка.
***
Гніздо без лелеки, мов хата нарозпаш.
То вітер загляне, то дощ засльозить…
Там ще залишились невкрадений розпач
І туги-розлуки розірвана нить.
Галузки лежать, перевиті статечно,
Здається, розшиті прозяблим теплом.
…Лиш осінь хатину полишить доречно –
Зима, як годиться, підбілить сніжком.
Володимир КРАВЧУК.
