Емма закінчувала складати валізку. Поміж речами причаїлися смутки. Не тому, що сама вирушала в свою першу мандрівку до Європи. Причина була зовсім в іншому…
– Доброго ранку, Еммо, – привіталася сусідка-пенсіонерка з нижнього поверху, яка вигулювала свого чотирилапого улюбленця. – Куди це ви зібралися?
– У подорож. Туристичну. Путівку на ювілей син подарував.
– Скільки ж то вам, Еммо?
– П’ятдесят.
– Хоч нікому не зізнавайтеся. Гарно виглядаєте. А надовго їдете?
– Та ні. Це – тур вихідного дня називається.
– Чого так мало?
– Робота. І так ледве на п’ятницю й понеділок відпросилася.
– Щасливої дороги, Еммо…
На роботі її відпустили б і на тиждень, і на більше. Але мала якось викрутитись перед допитливою сусідкою. Та й путівку ніхто їй не дарував…
…- Славчику, тато іде від нас, – тихо мовила Емма і погладила чорняве синове волосся.
– Куди, мамо?
– Він буде жити в іншій сім’ї.
– А чому не з нами?
– Маленький ти ще, не розумієш.
– Я вже великий. До школи скоро піду. А тато буде до нас приходити?
– Не знаю, сину…
Емма була не з тих жінок, які нарікають на життя навіть у найскрутніші часи. У неї росте син. Хіба це не радість? І роботу має. І дах над головою – батьки залишили двокімнатну квартиру, а самі перебралися на родинне обійстя в село, що неподалік міста. Звісно, грошей не вистачало. Але Емма навчилася викручуватися.
Славко любив дивитися фільми про мандрівників та цікаві далекі країни.
– От, як би нам, мамо, туди поїхати, – казав мрійливо.
– Хіба я проти? Та за що?
– А ти була за кордоном?
– Ні.
– Коли виросту – подарую тобі мандрівку. Багато мандрівок…
Емма усміхалася і… подумки вирушала у світ разом із сином.
Після закінчення вишу Славко влаштувався менеджером в невелику, але успішну компанію. У нього був хист до цієї роботи. Мав пристойний заробіток. І здобув прихильність власниці компанії.
Альбіна була вдовою. Бізнес дістався від чоловіка. Вона керувала жорстко і вправно. Не любила, коли її кликали по-батькові. Не терпіла пліткарів і нитиків.
Молодий менеджер тест на виживання, як жартували в компанії, пройшов. Альбіна не зогляділося, як закохалася в Славка. Була старшою за хлопця більш, як на десяток років. Але кохання про вік не запитує…
Славкові імпонувала увага бізнес-леді. А їй імпонував розумний і вродливий молодий чоловік.
Альбіна першою запросила Славка на побачення. Потім запропонувала перебратися жити у її просторий приватний будинок. А згодом – узаконити їхні стосунки.
Еммі все це не подобалось. Відмовляла сина від, на її думку, необдуманих кроків.
– Гадаєш, їй потрібна нормальна сім’я? Діти? Заможній мадам потрібен статус. Кажуть, зараз модно старшим жінкам закохуватися в молодих хлопців. Хоча, яке це кохання?! Вибади. Все у людини є, лише молодого коханця бракує.
– Ми на море з Альбіною їдемо. Ти б пораділа за нас, мамо.
– От якби твоєю нареченою молода дівчина була, то й пораділа б…
Згодом Славко з Еммою таки одружилися. Без гостей і забави. Розписалися і вирушили у закордонну весільну подорож.
Син на хвильку по дорозі в своє нове життя заскочив до матері. Сказати, що їде.
– А твоя… м-м-м… дружина де?
– Альбіна в машині. Чекає мене.
– Чому ж не зайшла? Ми так і не познайомились, як годиться. Я навіть не привітала вас із одруженням. Ви ж не запросили…
– Пізніше, мамо, пізніше. Хіба ці вітання-бажання – головне в житті? Ну, все, я побіг…
Емма дивилася через вікно, як син сідає у розкішне авто. Машина рушила. А на Емму напав такий жаль…
Славко з Альбіною запросили Емму в гості у вихідний. Вона довго перебирала свій гардероб. Не знала, що одягнути. Дорогих брендових речей у неї не було. Хіба дещо із секонду. Як жартувала співробітниця, магазини секонд-хенду – найкрутіші бутики у місті.
Товариство Емми було для Альбіни нудним. Емма нічого не тямила в її бізнесі. В стилі життя. У них – різні інтереси… Альбіні час від часу телефонували чи то ділові партнери, чи знайомі. Вона відчувала полегшення, коли відповідала на дзвінки.
– Піду я, сину. Вдома треба дещо зробити. Бабусю з дідусем провідати. Ти, до речі, коли в них був?
– Роботи багато. Зберуся якось. Ходімо, мамо, на кухню. Я гостинці для тебе маю.
Коли Славко складав у торбинку продукти, до кухні зайшла Альбіна. Глянула. Вийшла. Покликала чоловіка.
– А що це за гуманітарну допомогу ти роздаєш? – запитала.
– Тобто?
– Усе в цьому світі має ціну, мій любий. Я розумію, що це твоя мама, але… Якби вона, наприклад, в будинку прибрала, поки наша хатня робітниця хворіє. Ми б їй віддячили… тими ж продуктами.
– Ти хотіла сказати – заплатили б.
– Хай буде так.
Емма почула цю розмову. Чи то Альбіна не вміла тихо розмовляти. Чи хотіла, аби все долетіло до вух свекрухи. Сахнулася від гостинців. Швиденько видякувалася. Більше до сина в гості не ходила. Та й не запрошували.
Часом забігав Славко. Розповідав, що все у нього гаразд. Довго в матері не затримувався. Емма здогадувалася: Альбіна ревнує свого молодого чоловіка.
…Дехто з її співробітників їздив за кордон в туристичні подорожі. Розповідали про тамтешні принади, шопінг, ціни… Емма зрозуміла: від сина обіцяної мандрівки не дочекається. І обіцяв він те все, коли хлопчиськом був. А тут ще й невгамовна сусідка почала діставати:
– Еммо, де будеш ювілей святкувати? Мусиш щось пристойне організувати. В тебе ж невістка крута. Бізнесменша. Пощастило Славкові. Певно, щось гарне тобі подарують.
От і вирішила Емма спрезентувати собі подорож. Хай люди вважають: це від сина.
Біля Емми в автобусі сиділа приємна дівчина. Марина. Їх і в готелі разом поселили. Це також була її перша коротка подорож за кордон. Марина скидалася на невгамовне дівчисько. Жваво на все реагувала. Це сусідство скрашувало Еммині невеселі думки.
У невеличкій крамничці Марина прицінювалася до шарфиків.
– Правда, гарні? – запитувала Емму. – Мені ось цей подобається. А вам?
– Я також люблю пастельні кольори.
– Куплю на подарунок.
– Для мами?
– Та ні, – хвилька смутку набігла на обличчя дівчини, – для своєї виховательки. Сирота я. А Марія Олександрівна… Ми її дуже любили. Вона була нам, як мама. І, знаєте, їй дуже шарфики подобаються. Якби не Марія Олександрівна, то, може й не було б роботи, яку люблю, і цієї гарної подорожі. Вона нас у спину штовхала, аби вчилися, в люди вибились. Я вам пізніше про неї розкажу…
…Мандрівка видалась цікавою. Екскурсії, трішки шопінгу… Завтра – додому. А сьогодні в Емми день народження. Але вона так і не дочекалася вітального слова від сина. Навіть есемески…
