Тут можна посидіти, помолитись…

Тут можна посидіти, помолитись…

Позаминула неділя жінок-мироносиць… Надворі світає, ще сонечко не встало, а мені не спиться. У голові рояться думки, які зачепили і не дають спокою. Так у нас, у творчих людей ведеться, що як прийшла якась тема в голову, то вже не до сну. Мабуть, так Богові угодно і ти мусиш записати ті думки.

Так от, у неділю, якщо не маю ніяких зустрічей чи творчих поїздок, іду до церкви. Маю потребу полегшити душу від житейського тягару, набратися сили віл Святого Духа для підтримки у всяких житейських потребах. До церкви Різдва Христового, що у центрі Тернополя,  ми з чоловіком, покійним нині, ходили від самого початку, коли ще не було стільки храмів у нашому місті, і коли люди з’їжджалися сюди на Богослужіння. З цього храму отець Володимир відспівував нашого сина військового, який трагічно загинув. Я частенько забігала до канцелярії, до пані Анни, щоб купити свічечки і подати записочку на службу Божу, і мимоволі ставала свідком розмов між священиками, які разом з настоятелем о. Валерієм розмишляли про події того часу, про розкол в українському православ’ї.

До речі, о. Валерій був великий патріот України і не боявся вголос висловлювати свої думки. Тоді я вперше з його уст почула про автокефалію, про єдину українську православну церкву. З часом він став Патріархом Мефодієм уже у столиці, у Києві. На жаль, дуже швидко відійшов у засвіти.

На службі у неділю жінок-мироносиць мені дуже сподобалося слово владики Тихона. Про те, що все життя тримається на тендітних плечах жінки, і коли треба, то вона підійме і непосильну ношу. На жінці тримається життя. Цікава була проповідь на релігійну тему і крайчиком була зачеплена тема про подію, котра нещодавно відбулася. Про зустріч у Президента, де підписали прохання до Вселенського Патріарха у Константинополі про воз’єднання православних церков у єдину помісну автокефальну православну українську церкву. І наголосив владика, що спеціально не висвітлює цю подію в засобах масової інформації, поки не буде рішення Вселенського Патріарха. «Як буде результат, тоді поговоримо, оберемо главенство і будемо виконувати закони», – такі слова залишилися в душах прихожан. Отож, будемо сподіватися на все добре!

А в серці того дня народилися такі поетичні рядки:

Щаслива я, бо говорила з Богом,

розповіла йому, як я живу.

Церквиця біля дому, так за рогом, 

коли захочу, я туди іду.

Тут можу посидіти, помолитись,

згадати сторінки свого життя.

 І подумки ув очі подивитись,

Творцю своєму, з щирим каяттям.

Олександра КАРА, поетеса. м. Тернопіль.

Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *